Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Глава 72

Вона нічого не відповіла, лише опустила погляд, розглядаючи рештки вина в чаші.

- То я й подумав! - по-своєму оцінив її мовчання Домінік. - Що ж, я зачекаю, коли ви самі захочете поцілувати мене!

Таке нахабство невимовно здивувало дівчину.

З цими словами Його Світлість піднявся, щоб піти.

- Наступного разу, я не зачеплю вашого охоронця. Здається, він непогано справляється зі своїми обов'язками! - заявив на прощання.

- Ви маєте намір сюди знову приходити? – здається, нахабство цього шановного пана не має меж.

- Так! І часто! - його обличчя світилося від задоволення, тому що він нарешті збентежив байдужу леді.

- Але якщо ви зіпсуєте мені репутацію, вам доведеться на мені одружитися! - зробила хід конем Ліннея.

Зазвичай ця загроза чудово діяла на подібних самовпевнених панів. Але герцог і тут відзначився. Він підійшов трохи ближче і, дивлячись їй у вічі без тіні сумніву, сказав:

- Тоді я на вас одружуся!

І тут же зник у непроглядній темряві саду, не давши їй змоги відповісти.

Дівчина посміхнулася йому вслід. Напевно, якби вона була справді, юною і вісімнадцятирічною, ці слова змусили б її серце палати новими надіями. Такі красені не щодня одружуватися обіцяють. А герцог так і зовсім єдиний у своєму роді.

Вона потяглася за залишеним ним глечиком з вином і виявила, що рідини там ще половина.

Вирішивши, що сьогодні саме той день, коли вона може дозволити собі розслабитися, налила повну чашу.

- За ваше здоров'я, пане Лабонт! - проголосила в простір і почала смакувати напій.

Адже коли герцог був поруч, вона навіть не відчувала смаку вина, ведучи виснажливий бій свідомостей.

Одне було зрозуміло: у присутності Його Світлості вона чомусь нервувала. Ліннея насупилась.

Ні! Вона більше не допустить у своєму житті жодних дурниць на кшталт кохання! Нехай цим займаються юні дівчата з незміцнілим розумом. Їй більше до всіх цих пристрастей не має діла!

Наступного дня святкування продовжилися народними гуляннями та виступами найкращих театральних труп.

Ліна розраховувала ввечері піти на виставу столичної опери. Цей вид мистецтва імператриця цінувала найбільше. Щоразу вона із захопленням дивилася на акторів, стежила за їх плавними та граціозними рухами, чарівними звуками співу. У минулому житті це була улюблена розвага при дворі. До імператорського саду запрошувалися найславетніші трупи та виконавців.

Дівчина накинула легкий плащ, зав'язала його на грудях і в супроводі служниці вже зібралася на вихід, як несподівано в їхній затишний спокійний світ увірвалися тривожні новини, які приніс один із шпигунів.

«У місті з'явилася група найманих убивць. І їхня мета – молодший герцог Лабонт!» - повідомив хлопчина.

– Коли вони планують? - запитала Ліна, з прикрістю усвідомлюючи, що вона втягується в історію з герцогами все сильніше. А в неї своїх справ достатньо!

- Сьогодні, пані! - відзвітував той і, вклонившись, пішов у місто доріжкою через сад.

«Та що ж таке! - Роздратовано подумала Ліна, розв'язуючи стрічки, що скріплювали плащ. – Чому це знову відбувається? Чи його загибель неминуча?»

Замислюватися над усім було ніколи.

- Андеш! - покликала вона охоронця.

Той з'явився поруч, наче гриб, що виріс з-під землі.

- Мені потрібні будуть твої люди! – віддала короткий наказ.

- Пані, скажіть, що треба робити! - раптом заговорив до цього часу безмовно виконувавший накази охоронець. – Вам не варто особисто брати участь у всіх справах!

Вона лише мовчки глянула на чоловіка. Той одразу все зрозумів.

 - Слухаю! – покірно промовив, відваживши низький уклін, і одразу ж зник.

Ліннея швидко переодяглася в маскувальне вбрання чорного кольору. Голову обв'язала хусткою, прикривши обличчя, залишивши відкритими лише очі.

Коли вона вже збиралася виходити, служниця, зненацька зупинила.

- Пані! Ваші очі та пудра… - Улла дала зрозуміти, що господиня забула змити свій легкий макіяж.

Це було важливо. Вона й так ризикувала, не можна, щоб її до того ж впізнали.

Ліннея стерла з обличчя фарби вологим рушником, але залишилася такою ж чарівною. Нехай краще її вважатимуть гарненьким хлопчиком, ніж побачать в ній дівчину.

Коли все було готове, невеликий загін на чолі з дочкою генерала Белтрам вирушили в дорогу.

Усю дорогу Ліну мучили сумніви. Чи варто їй так ризикувати, щоб урятувати цього баламута? Все ж таки він сам винен у всіх своїх пригодах. Чому вона знову поспішає на допомогу?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍