Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Після падіння палацу, Ельга завітала до Амідалли, щоб дізнатися, чи здатна відьма побачити майбутнє Джима тепер, коли дівчина залишила його.

–Я знаю, навіщо ти з'явилася, крижана. – сказала Амідалла, щойно Ельга перетнула поріг маленького будиночка.

–Повідай.– знизала плечима Ельга, сівши поруч із нею.

–Нещодавно, ти послала до мене... Дізнатися відповідь на запитання про майбутнє свого першого кохання.

–Це справа минула. –відсікла Ельга. – Однак його майбутнє мене турбує. Після того, що ти сказала тоді, я зреклася наших почуттів.

–Знання кохання не омертвляє. – похитала головою відьма. – Лише обтяжує душу.

–Що ти намагаєшся сказати? – не зрозуміла Ельга.

–Він усе ще дорогий тобі. – блиснувши різними очима, відповіла відьма.

–Так.–відповіла вона.– Але він має жити далі.

–Ти пам'ятаєш, що я сказала тобі тоді?

–Я заподію йому шкоду.– згадала Ельга, кивнувши.

–Не зовсім так.– відповіла Амідалла, розклавши карти.

–А, як же?

–Його любов до тебе – це жертва.

–І, як це зрозуміти? – роздратовано зітхнула Ельга.

–Небезпека нависла над ним з того дня, як він віддав тобі своє серце.

–Але ж уже все гаразд? – не погодилася дівчина. – Усе в минулому.

–Він усе ще кохає тебе. – постукавши довгим кігтем по карті, відповіла Амідалла.

–Цього не може бути. Стільки води спливло, уже давно все...

–Закінчено? – відповіла за неї відьма. – Можливо. Але не забуто. Джим Земський усе ще зберігає своє серце для єдиного кохання, яке знав.

–Юнацького? –приснула Ельга. – Адже це так нерозумно!

–Першого.– парирувала Амідалла.– З нашими довгими життями перші переживання залишають найглибші шрами.

–Я розлучилася з ним, щоб він не постраждав! Я думала, він забуде мене і буде щасливим.

–Ти не маєш влади над долею, Ельго.

–Що може трапитися?

–Я не можу цього побачити. –похитала головою відьма.

–Ти зовсім нічого не бачиш? – засмучено запитала Ельга.

–Я бачу лише те, що він приносить себе в жертву раз у раз, але потім... –вона розклала ще кілька карт. –Нічого.

–Як мені відпустити його? Він має бути вільним.

–Неможливо звільнити того, хто забрався в клітку добровільно.– спокійно відповіла відьма.

–І, що накажеш робити?!

–Я допоможу тобі закликати його половину.

Поки відьма шукала половину Джима, Ельга повернулась до графства вночі і підлила зілля забуття до його напою. Однак зілля було зварене для втрати короткотривалих спогадів, воно не мало підсилення, тому Джим згадав про кохану за кілька днів, а коли знайшов руїни замку, подумав, що вона загинула. Він переховувався у зачарованій хижі, перед якою навіть час не мав влади. Пройшло майже два століття, перш, ніж він дізнався, що Ельга жива. Душа Джини перебувала в тілі юної дівчини вже дев'ятнадцять років, але не могла самостійно прокинутися від сну, перш ніж зустріне свою половину. Коли Амідалла відшукала дівчину за допомогою пошукового закляття, Джина й не здогадувалася, що є магом. Однак втручання відьми в долю дівчини, змусило дар щита прокинутися в пошуку половини, що й привело її свого часу до Південного лісу, де Джина мала з'єднатися з тим, кого для неї обрала сама магія. Але впертість Джима так і не дозволила їм стати єдиним цілим.

Тепер минуло надто багато часу, Ельга переконувала себе, що почуття нарешті забуті, Ельгорт загинув, усе змінилося, більше нема про що шкодувати. Вона похитала головою, проганяючи переживання, що нахлинули, і відчула присутність третього гостя. Приховавши настороженість, вона перенесла у свої руки келих крижаного вина, вуаль на її голові перетворилась на високу крижану корону. Дівчина стояла біля вікна, дивлячись на сніговий ліс. Айларіан гарчав. Він теж відчував непроханого гостя.

– Навряд чи ти наніс дружній візит, Містифікаторе... – хмикнула Ельга, вона, не обертаючись, перенесла до тронної зали хлопця, який нишпорив у підвалі.

– Надзвичайно цікавий палац, Ельго. Точніше... те, що від нього залишилося, мені здається... –реготнув він.

– Тобі здається? – вона повернулася до нього, примруживши очі. – Чи не ти намагався його знищити? Показати тобі моїх батьків? Вони все ще тут.

– Вибач.–виставив руки він.– Не знищити, а дослідити. А що до твоїх батьків – не я володію магією льоду.– він променисто посміхнувся.

– Зате несеш смерть і хаос не менше за мене.– зітхнула Ельга. – Що тобі потрібно?

– Відомо, що.

Вона пройшла до трону, довгий чорний шлейф із мережива тягнувся підлогою, супроводжуючись шелестом після дзвінких стукотів її високих підборів. Ельга ефектно відкинула шлейф і сіла на трон, спершись на підлокітник.

– Навіщо тобі джерело? – запитала вона, впритул глянувши на Містифікатора.