Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Мої стосунки, — передражнила Марія. — Ми второпали.

— Я просто ставлюся до цих питань серйозніше, ніж одна руда людина поруч.

— Це ти на що натякаєш?

— На Браяна, — пошепки відповіла Аліса з єхидною посмішкою.

— Якщо це вас заспокоїть, — втрутилася Люсі, — у вас обох проблеми. У мене їх ще більше. Ідеальних людей не існує. Можете сперечатися й далі, а я піду до бібліотеки.

А це хороша ідея. Бібліотека — гарне місце, щоб втекти від уваги натовпу. Тим паче вона все одно планувала сьогодні продовжити свої пошуки щодо жінки з видінь. Здавалося, розгадка вже близько, хоча суттєвої інформації так і не було.

— Я з тобою, — зголосилася Аліса й зиркнула на Марію.

Вона, скривившись, похитала головою, промовляючи самим поглядом «І не сподівайтеся запхати мене в те звалище підручників». Стенувши плечима, Аліса попрямувала з Люсі до сходів.

У бібліотеці цією порою зазвичай було порожньо. Старий бібліотекар понуро розвалився на кріслі, нахилившись над столом з розгорнутою книгою та підперши голову рукою. Побачивши дівчат, він нічого не сказав й опустив погляд назад на рядки. Звичний запах старих книг та свічок розганяв сморід сигаретного диму — за одним зі столиків у залі всівся Містер Прескот. Вони мовчки порозстібали куртки, потім Аліса пішла до частини архіву, а Люсі вирушила за нею.

— А що саме ти шукаєш? — поцікавилася вона, зачинивши за ними вітражні двері.

— Будь-яку інформацію про минулі випуски: фотографії, списки, звіти з різних подій тощо, — відповіла Аліса, залізши на драбину по папку, що пригляділася їй ще під час минулого візиту.

Товста, важуча штука. Поки Аліса тягнула її з полички, з неї посипалося стільки пилу, що їй запорошило очі.

— Шукаєш інформацію про своїх батьків? — запитала Люсі, не намагаючись образити, хоча в неї не вийшло б, навіть якби хотіла.

Аліса пам’ятала, що Люсі, як і вона, сирота. Звісно, її опікою займалася багата бабуся, а не дивакуваті артисти з цирку, але це мало змінювало.

— Так. — Вона зістрибнула на підлогу. — А ти це за допомогою чарів прочитала?

Люсі злегка всміхнулася.

— Не зовсім, магія розуму дозволяє сприймати приховані емоції й охарактеризувати процес мислення людини, але через це нелегко зрозуміти думки. Наприклад, я можу відчути, коли хтось бреше, нервує, злиться, боїться, радіє тощо. Ось зараз у тебе — цікавість, надія, передчуття, тривога та страх, хоча зовні видно лише нудьгу. А про батьків я здогадалася, але краще йти в іншу секцію, в історичну.

Аліса на мить скривилася від здивування.

— В історичну?

— Там є гарна збірка газет за період визначних подій, яку перенесли з архіву. Ходімо, я покажу.

Повернувшись у залу та пройшовши повз кілька відділів полиць, вони опинилися на місці. Люсі дістала велику папку, ще товстішу, ніж та з архіву, але не таку стару, і швидко прогорнула декілька сторінок. Вона точно знала, що шукає. Зупинивши руку на сторінці з надміру великими заголовками, вона тицьнула пальцем і тихо промовила:

— Тут про напад на палац. Можеш відштовхуватися від нього вперед або назад по часу випуску газет. Щоправда, фотографій тут небагато, але інформація не завадить.

— А це цікаво.

Аліса, нахиливши голову, почала вдумливо переглядати сторінки. В очі їй одразу ж кидалися гучні фрази: «Артур ІІІ утік. Королеву вбито», «Викрито ім’я одного з нападників… Ефрантер Стюард», «Другу дитину Артура ІІІ принцесу Анабель Бранадар не знайдено», «У Белаторі попрощалися із загиблою королевою», «Відбулася коронація Вільгельма І».

Усі ці слова здавалися Алісі мізерним переказом жахливих подій, які насправді сталися того дня. На королеву напали в її власному ліжку! Де була варта? Чому це не передбачили? Чому, замість справедливого покарання, Вільгельм отримав престол? Невже довести його провину насправді так важко?

— Про напад багато правди не напишуть, — прокоментувала Люсі, помітивши її збентеження. — Тоді до палацу за направленням Вільгельма вторглися двоє вояк. Ефрантер Стюарт був командиром елітного загону гвардії. Ім’я другого засекретили. Кажуть, якийсь зрадник зсередини впустив їх у палац, але дізнатися точно неможливо, бо обох нападників вбили без допиту.

Аліса уважно слухала її, продовжуючи коротко оглядати статті.

— Знаєш одну цікаву деталь? — промовила Люсі й, коли вона підняла очі на неї, повела: — Якщо принцеса вижила, їй зараз майже дев’ятнадцять років, а тому вона може перебувати серед студентів у ГріНМАНС. Можливо навіть на нашому курсі.

Раніше Аліса про це не задумувалася, та й зараз їй було не дуже цікаво. Змови, ігри, теорії… Це більше для Генрі, а не для неї. Яке їй діло до правителів? Знать завжди далека від простолюду, так і навпаки. Тим паче, як людина з низів, вона змалечку відчувала специфічну неприязнь до влади.

— Не думаю, що ми з нею подружилися б, — кинула Аліса. — Вона ж, мабуть, вогневик.

Люсі знизала плечима, схрестивши руки.

— Хто знає. — Ще через кілька хвилин мовчання вона додала: — Якщо цікавлять саме події всередині Академії, рекомендую піти в інше місце, не зовсім доступне на загал і, можливо, трішки таємне.