Читати книгу - "Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич"

Він був веселий та любив хильнути чарчину, хоча так щоб сильно випивати, то такого не було. Ну, знаєте, такий вічно молодий вічно п8яний, але не алкаш.

Крім мотоциклу у дяді Саші був гараж власне для цього мотоциклу.

Пізніше дядя Саша остаточно унезалежнився від бабусі Ліди , купивши собі телевізор та комод з встроєним холодильником.  Далі вони вели розмови на рівних правах. Маючи статус кво  від бабусі Ліди, яка доволі активно прагнула стати частиною його бурхливого економічного життя, дядя Саша був сам собі господар.

Христю дядя Саша обожнював , хоча й дражнив нещадно. Христя бісилась, але коли дядя Саша давав їй гроші на морозиво чи тістечка, які вона бігала купувати у кав8ярню «Льдинка», то все йому прощала.

Коли наступав час копати картоплю на Рудніку, то бабуся вступала у довгі тонкі дипломатичні перемовини з дядею Сашею  щодо трансферу данної картоплі за допомогою його мотоциклу. Тоді дядя Саша довго думав, прикидував, коли він зможе приїхати на Рудник за картоплею, говорив бабусі: приїду у вівторок. Бабуся заспокоювалась і встановлювався мир.

 

 

 

 

Вовка . Мотоцикли

 

На Руднику у домі діда Віктора жив його молодший син – Вовка. Вовка був молодший за дядю Сашу років на п8ятнадцять. Але теж був крутий неймовірно.

Він теж мав мотоцикл. 

Жив він спочатку на веранді. Це була така затишна засклена кімната, в ній було напрочуд гарно, тому що над вікнами вився виноград і крім внутрішнього затишку у кімнаті виникала своєрідна оптична прикраса : тіні від виноградного листя падали на шпалери та підлогу.

Навпроти ліжка у Вовки висів портрет Сталіна.  Мінімалістичний та загадковий , він викликав у малої Христі купу питань.

Колись Христя не витримала та спитала: Хто це?

Бабуся відповіла, що це вождь.

Чий вождь,- виникло наступне питання у Христі.

Вовки , - відповіла бабуся. – Не чіпай, - додала бабуся. Це- Вовки.

З того часу Христя втратила спокій, бо  дивлячись на портрет Сталіна , Христі кортіло, щоб він був не тільки вовкин вождь, а й її – Христин.

Але , як на зло,  кожного разу, як вона питала дозволу присвоїти  собі вождя, бабуся строго їй наказувала вождя не трогать, бо він вовкин.

Це було так прикро,  що іноді лежачі у кімнаті Вовки , у тій самій де був портрет Сталіна. Христя думала про нього у темряві. 

Про Вовку, про невідомого загадкового вождя, про виноградне листя, про дельфінів ,  про свої мрії,  про ще більш загадкового старшого сина діда- Сашу, про якого завжди говорили пошепки, навіть коли збирали йому посилку у армію, про літо, про своє життя, про Синдбада- море хода, про піратів і омріяні пригоди.

…

Одного разу  бабуся зустріла на Рудніку якусь свою знайому.  Та розповіла про свій сад. І запросила малу Христю в гості поласувати полуницею, мовляв. Полуниці дуже багато.

Наступного дня Вовка на своєму мотоциклі мчав Христю  у сад до знайомих.

Христя із захватом мчала на мотоциклі, сидячи позаду  Вовки та міцно за нього тримаючись.

Вовка привіз її до тих знайомих та залишив. Сад був прекрасний. Це типу як пізніше давали дачі. Але сад.

Там можна було посадити фруктові дерева , городину та навіть побудувати невеликий домік. 

У господарів виявилася своя онука-  дівчинка десь таких років , як і Христя. Вони одразу подружились.

Спочатку дорослі пішли збирати полуницю. Вони з  тією дівчинкою сиділи за столом, бовтали ногами, знайомились та спілкувались. Потім дорослі принесли тарілку з полуницею і сказали: полуницю не трогать, потім поїсте.

Було б сказано.

Христя сама б полуницю трогать не стала та ще не свою. Але дівчинка сама її запросила. Вона приклавши палець до губів, протягнула одну полуницю, потім другу. Сонце світило над головою. Вони пригрілись у тіньочку виноградника ,  дитинство було щасливим , полуниця виявилась дуже смачна. З дівчинкою вони задружили і сиділи гарно собі спілкувались.

Полуниці вони з*їли не багато, по дві чи три. Але дівчинка по заговірницьки попросила Христю не говорити дорослим, що полуницю вони куштували.

Так вони провели декілька годин.  Дорослі зібрались додому.  Забрали малих та повернулись з саду додому. Там вони й далі гралися з дівчинкою . їх нагодували борщем,  про полуницю ніхто нічичирк. Христя ще почекала, що її офіційно пригостять полуницею.  Але час йшов, вже й Вовка по неї приїхав.

Христя ледь не лопнула від гордості , що поїде додому на мотоциклі та ще й з дорослим хлопцем. 

Вовка примчав Христю до бабусі Ліди та наче по всьому. Христя про полуницю геть забула. Але бабуся наступного дня просто так візьми й спитай – полуниці наїлась.

Христя була чесна дівчинка, вона виросла на Зарічному. Чесно дивлячись в очі власній бабусі, не змигнувши оком, вона сказала, що полуниці не їла.

І тут вийшов непоганий скандал. Тому що бабуся щиро обурилась, що дитину не нагодували полуницею.  Вона якось зв*язалась з тими знайомими та сказала  все, що про них думала від щирого серця. 

Все закінчилось справжньою очною ставкою. Їх звели з тою дівчинкою  та спитали:  Христя, невже ти не їла полуницю.

Дівчинка сиділа навпроти та дивилась Христі в очі. Христі прийшлося зізнатися, що дівчинка пригостила її двома чи трьома полуницями, але сама ж попросила не говорити про це дорослим.

Тоді бабуся Ліда забрала Христю та  сказала: все ясно, розмова закінчена.

Більше вони з тими знайомими не спілкувалися.

 

Приїзд тітки Ніни та Женьки

Крім Саши та Вовки у діда Віктора була старша дочка. Вона жила тоді у Дніпрі. Христя бачила її один раз за все своє життя. Її звали Ніна.

Одного разу Ніна приїхала до діда ну за замовчуванням , до бабусі Ліди, у гості на декілька днів. 

У самої Ніни виявилось двоє дітей:  син – Ігор та дочка – Женька.

Син був трохи старший за  Христю.  А Женька- була одного віку з самою Христею. І поки дорослі милувалися одне одним та обмінювалися інформацією щодо життя та здоров*я, вони з  Женькою та Ігорем задружили.