Читати книгу - "Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич"

вони виходили гуляти у міський парк, до нього було йти від  дому бабусі хвилини дві.

Купували собі морозиво. А одного дня всі разом пішли на міський пляж.

Пляж був штучний.  І озеро теж- штучне.

Його зробили з величезного кар*єру . На дні велетенського каньону якраз і було це озеро не озеро, річка не річка,  але щоб потрапити на пляж, потрібно було  спуститися у цей каньон.

Звичайно, тоді багато років назад це було культове місце. До каньону вели сходи.  Зі смотровими майданчиками. Наверху було класне кафе з напоями , пиріжками та іншими смаколиками.

Грала музика. Працював зоопарк зі справжніми тваринами. Там були лисиці, ведмідь, якого поливали водою зі шлангу, вовки, різні птахи : страуси куріпки фазани павліни дрофи. Через річку – озеро був перекинутий міст з якихось понтонів, він хитався, як по ньому проходиш так плавно на воді. На тому боці були вол*єри з  ламами козулями оленями конями та невеликий залив з лебедями.

Христя з Женькою  за звичай, бігали туди сюди дивитися то лам на тому боці, то ведмедя – на цьому.

Поки бабуся з дідом та батьками Женьки відпочивали,  вони бігали разом територією цього міського заповідника.  Вони тоді геть надоїли бідолашним тваринам.  А як втомлювались бігати , то купалися та стрибали з мосту.

Але Христя найкраще запам*ятала, як вони з Женькою ходили розчищати джерела.

Вони пішли вздовж берега золотим пісочком босоніж удвох, розмовляли , і раптом знайшли справжнє джерело. Вода була на вигляд свіжа. Дівчата подумали, що джерело природнє. Вони стали розчищати джерело , а потім зібрали трохи камінців, вибравши найгарніші та виклали джерело цими камінцями. Вийшло дуже гарно. Вони пішли далі і знайшли ще декілька таких джерел. Із задоволенням дівчата розчищали ці джерела, кожного разу викладаючи їх камінцями. Вода в джерельцях була доволі холодна, так що вони потім змерзли.

Втім, самі дівчата були дуже задоволені . потім вони ще збігали раз чич два провідати розчищені джерельця. Ті цілком радісно дзвеніли по камінцям.

Тоді дівчата подумали, що було би непогано, щоб джерельця залишились такими назавжди. Але мабуть від того дизайну з тих часів нічого не лишилось.

Банти

Дядя Саша у дитинстві Христю прозвав козою. І тоді у дитинстві її це неабияк бісило.

Зазвичай, дядя Саша , трохи розтягуючи голосні, так і казав з явним задоволенням: Кааза!

Виходило протяжно і від цього Христя бісилася ще більше. Тоді вона бігла жалітися до бабусі і верещала на всю квартиру

Баааа , він знову мене казою назвав…

Бабуся  терпіла такі діалоги хвилин десять, а потім мабуть їй набридав Христин вереск і вона починала дядю Сашу виховувати, щоб він не дражнив малої.

Христя залишалась цілком задоволена, а дядя Саша усміхаючись зазвичай ретирувався у кімнату до свого телевізора.

Ввечері ж Христі приходилося прокрадатися у його кімнату, бо вона там спала на білому ліжку з панцирною сіткою , але гарненько завішану білими занавісочками з усіх боків.

Дядя Саша невдоволено втуплювався у малу Христю і коротко казав: Спать! І тихо мені!

Сам дядя Саша допізна дивився кіно чи просто так переключав телевізор. Так як бабуся теж вже спала, то Христя не ризикувала вступати у конфронтацію з дядею Сашею та лежала тихо, як миша.  Над ліжком висіла картина у стилі 70 х: оголена амазонка зі списом в одній руці, другою гладила голову пуми, який сидів рядом з нею. Христя розглядала цю картину годинами.

Пізніше, коли Христя поїхала з Алькою до піонерського табору, саме цю амазонку вони з Алькою зобразять на візитці їх загону у всіх подробицях.

Христя вже не може певно сказати, що про таку візитівку подумав їх вожатий- Альберт, але він мудро промовчав.

До того ж, їх загін називався Ювентус. Ну а Ювентус – це молодість, а молодість –це ми. Були тоді. Ну і зараз залишились.

При чому Алька, яка гарно малювала-   змальовувала амазонку з самої Христі, бо Христя знала , у якій позі амазонка була зображена на картині.

Ну да, ви здогадались , що амазонка була топлес. Христя позувала тільки ноги. Решту Алька малювала сама, як уміла. Їм  було по чотирнадцять.

Одного разу, приїхавши до бабусі, Христя з мамою Стефанією була заінтригована обіцянкою бабусі подарувати шалено красиві банти.

Бабуся порпалась у шафі, діставала нові сукні, показувала мамі Стефанії. А треба сказати, що кокетка бабуся була ще та. Часом вона збираючись гуляти переодягалась по декілька разів. Одягнувши одну сукню, вона питала в діда, чи гарно. Діду все подобалось. Бо сам він одягав брюки та шведку. І чекав бабусю.

Але тут же бабуся вирішувала,  що з якихось причин сукню треба переодягнути. Тоді дід Віктор та Христя терпляче чекали доки бабуся одягне сукню по душі. Їх у неї було  штук тридцять: шовкові крепдешинові ще шовкові шовкові і ще шовкові…і ще пару крепдешинових, шифонові і знову шовкові. Сині з квітковим принтом в горошик зелені білі червоні тощо…

Так от бабуся діставала нові, ті що купила тут , поки ми там в КР жили собі,  та показувала мамі Стефанії. Христя підстрибувала від нетерплячки на дивані під шикарними килимами по п*ять метрів, бо бабуся обіцяла розкішні широкі банти – коричневі у білий горох. Христя вже уявляла себе  заквітчаною тими бантами на лінійці першого вересня і як позеленіє від заздрості Наташа з Любою(жартую) , але бабуся витягала згорток за згортком, поки не вивантажила усю шафу. Бантів не було. Бабуся не повірила власним очам. Знову й знову вона перекладала речі, трусила їх, розгортала, переглядала, навіть повивертала кишені у всьому одязі, у якому вони були. Бантів не було ніде.

Тоді бабуся активізувала увагу діда Віктора та дяді Саші. Суворо спитавши в них, де банти, отримала непевну відповідь діда, що він банти не бачив. 

Бабуся знала, кого точно варто звинуватити у пропажі бантів.

Дядя Саша взагалі нічого не підозрював про банти. Він безтурботно проводив законно заслужені вихідні.