Читати книгу - "Шлюбний договір"

тут розряд прострілює другу ногу. Знову запах паленого волосся, я кричу. Мені ніколи не було так боляче. Я навіть не уявляв, що може бути так боляче. Роба промокла від поту і сечі, я мало не прокусив кляп.

Після шостого разу я відключаюся. Опритомнюю, коли повертається жахливий біль, – тіло пронизує сьомий розряд. Смердить горілим м’ясом, сечею, калом. Я лежу головою на столі, у мозку жодної думки, крім очікування пекучого болю.

Коли повертається Гордон, мені соромно від того, як я радію його приходу.

За Гордоном іде Морі. Цього разу він дивиться на мене. Що в його очах? Жах чи жалість? Чи відраза?

Гордон, як і не було нічого, бере стілець і сідає. Потім принюхується і кривить обличчя.

– Джейку, не треба соромитися того, що ви втратили контроль. Це нормальна реакція. Перейдемо до п’ятого рівня?

Він точно робив це раніше. Напевно, закінчується все однаково.

Я відчайдушно мотаю головою, але насправді, напевно, навіть не ворушуся.

– Н-н-н…– мимрю я, захлинаючись слиною.

– Що?

– Ні!

Гордон задоволено посміхається.

– Що ж, правильний вибір.

Морі трохи прочиняє двері та комусь щось тихо говорить. За кілька секунд у кімнату знову заходить «сантехнік». Він прибирає кляп і починає знімати наручники. Гордон його зупиняє: – Поки залиште.

Замість відповіді «сантехнік» збирає приладдя і йде.

Гордон дістає айфон і майже ніжно кладе його на стіл між нами. Потім чистим білим рушником витирає мені піт з чола.

– Краще?

Я облизую губи. У роті – смак заліза, гуми і крові.

– Напевно, помитися хочете.

Я насилу киваю. Мене досі трясе. Сечовий міхур порожній. Я сиджу у своєму лайні, згораючи від сорому.

– Скоро, – м’яко вимовляє Гордон. – Обіцяю.

І хоча я знаю, що він тільки знущається з мене, щось у мені відгукується на добрі нотки в його голосі.

Поряд із телефоном лежить якийсь бланк.

– Просто «так» або «ні», – говорить Гордон, натискаючи кнопку запису на телефоні.

Потім зачитує вголос:

– Чи вступали ви в сексуальні стосунки із Джоанною Чарлз?

– Так.

– Чи бачилися ви з нею на зборах «Договору» приблизно два місяці тому?

– Так.

– Потім знову – через тиждень?

– Так.

– Чи домовлялися ви з нею про таємну зустріч в торговому центрі «Гіллздейл»?

– Так.

– Зустрілися?

– Так.

– Почастували її обідом?

– Так.

– Вона надавала вам недвозначні знаки уваги?

– Так, – бубоню я.

– Що?

– Так, – кажу я чіткіше.

– У вас був з нею секс?

– Нещодавно?

– Просто відповідайте на питання.

– Так, у мене був секс із Джоанною Чарлз.

– Будь ласка, повторіть.

Гордон присуває телефон ближче до мене.

– Так, у мене був секс із Джоанною Чарлз.

– Ви спали із Джоанною Чарлз у готелі в Бірлінгеймі, штат Каліфорнія, першого березня?

Я дивлюся йому в очі, намагаючись вимовити те, що він хоче від мене почути. П’ятий рівень. Що це означає? Я гарячково міркую. Може, це пастка? Якщо я зізнаюся, раптом мене відправлять туди ж, куди відправили Еліота з Ейлін? Або дадуть послухати моє зізнання Еліс? Налаштують мою дружину проти мене? Що гірше? Зізнатися в тому, чого не робив, чи сказати правду?

Одне я знаю точно: я не можу втратити Еліс.

– Ні.

В очах Гордона палає гнів. Він повертається до ноутбука і швидко натискає комбінацію клавіш. Потім простягає мені рушник, яким щойно витирав мені лоб.

– Замість кляпа.

– Будь ласка, не треба, – благаю я.

Він дивиться на мене і посміхається.

– Тридцять секунд. Чи переспали ви із Джоанною Чарлз у готелі «Хаятт» у Бірлінгеймі?

З мене котиться піт, у голові порожньо. Я не встигаю відповісти, як розряд пронизує все тіло. Я зі стогоном падаю на підлогу. Наручники врізаються в шкіру.

– Тридцять секунд, – командує Гордон.

Я лежу на підлозі, не знаючи, чи ще живий.

– П’ятнадцять.

Мозок палає.

– Десять.

Я дивлюся на щось чорне. Черевик. Гордонів черевик.

Розряд прошиває ліву ногу, піднімається до грудей.

Я безпорадно смикаюся. Пахне горілим. Я благально дивлюся на Морі, але не можу вимовити ані слова. Він морщиться і відвертається.

Я опиняюся під столом, по руках тече кров від порізів на зап’ястях. Вперше помічаю, що стіна за мною – дзеркальна.

Розрядів більше немає. Хтось знімає з мене наручники. Я нерухомо лежу у власних випорожненнях і не можу поворухнутися. Хочеться здохнути. Ця думка мене шокує. Краще померти, ніж знову відчути цей біль.

– Допоможіть, – шепочу я.

74

Скільки я тут пролежав? Годину? День? Двері відчиняються.

– Досить, – говорить Ніл.

– Ще ні, – каже Гордон. – Вже майже.

– Вийдемо, – говорить Ніл і прямує до дверей.

Думаючи, що він звертається до мене, я намагаюся поворухнутися. Гордон виходить за ним.

– Допоможіть, – знову шепочу я.

– Сам упораєшся, – каже Морі і теж виходить, м’яко причинивши за собою двері.

Тепер я з жахливою ясністю розумію, що Морі мені не допоможе. Ніхто не допоможе. Вони будуть просто стояти поруч і виконувати накази.

У кімнаті надовго запанувала тиша.

Нарешті двері знову відчиняються. До кімнати входить Елізабет Вотсон. У неї заклопотаний і втомлений вигляд. Побачивши мене на підлозі, вона вигукує: – Боже мій, що з вами зробили?

Кривлячись, Елізабет допомагає мені піднятися. Мені соромно за сморід у кімнаті, за плями на робі. Вона дістає з сумки пляшку води. Я страшенно хочу пити, але ледве можу тримати пляшку в руках. Кришечку відкрутити не виходить. Елізабет м’яко забирає у мене пляшку, відкручує кришку, підносить пляшку до моїх губ. Після того як я з жадібністю випиваю всю воду, Елізабет дає мені нову робу і чисту білизну.

– Вам треба помитися, Джейку. Йдіть за мною.

Я шкандибаю коридором, залишаючи по собі смердючий шлейф. Елізабет зупиняється перед дверима із табличкою «Душові». Я заходжу і довго стою під теплою водою, доки вона не стає холодною. Потім надіваю чистий одяг.

Елізабет чекає на мене в коридорі. Дістає пакетик «М&M’s» із сумки і висипає цукерки мені на долоню. Я дико голодний, проте жувати дуже боляче. Елізабет мовчить усю дорогу до свого кабінету. Тільки коли за нами зачиняються двері, вона вимовляє: – Сідайте, – і вказує на стілець.

Я падаю на стілець і заплющую очі. Чую, як Елізабет