Читати книгу - "Шлюбний договір"

опускає жалюзі, замикає двері, вмикає музику. Гурт «Tears for Fears» співає «Everybody Wants to Rule the World». Для мене сенс цієї пісні вже ніколи не буде колишнім.

Коли Елізабет додає гучності і підсуває свій стілець ближче до мене, я розумію, що музика потрібна для того, щоби заглушити наші голоси.

– Я вас ледве знайшла, – шепоче вона. – Мені не говорили, де ви. Я почала шукати, дзвонити. Довелося до судді звертатися за спеціальним розпорядженням. Коли і це не допомогло, стало ясно, що справи кепські.

Я намагаюся сказати їй поглядом: «Навіть не уявляєте наскільки».

– Суддя схвалив запит на застосування методів з особливого списку. Я прочитала, що їм дозволили з вами робити! – Вона стискає мені руку. – Мені дуже-дуже шкода.

– Можна мені додому? – Власний голос здається мені чужим.

– На жаль, поки що ні. Вас виставили у вельми непривабливому світлі. Але через деякі протиріччя в запиті у нас є поле для маневру.

Елізабет Вотсон непоказна і неймовірно худа, проте з її впевненого тону зрозуміло, що вона дійсно адвокат, причому з великим стажем.

– Ви тут працюєте? – вимовляю я, перемагаючи біль у щелепі, та й узагалі в усьому тілі.

Вона якось дивно на мене дивиться.

– Ні.

– Ви теж у «Договорі»?

– Так. Вісім років. Ми з чоловіком живемо в Сан-Дієго.

Вона підсувається ще ближче до мене і шепоче мені прямо у вухо: – Нам не можна про це говорити, але я тут за порушення пункту про довіру: недостатньо довіряла чоловікові.

– У вас таке покарання – захищати мене в цій пародії на суд?

– Так, перша провина. Я визнала свою провину і погодилася на дванадцять днів відпрацювання. Я ж професіонал, ви в хороших руках. Мої послуги коштують дуже-дуже дорого, – посміхається вона. – Хоча для вас – безкоштовно.

Від Елізабет пахне горіховим шампунем. Цей аромат заспокоює. Найбільше мені хочеться покласти голову їй на коліна і заснути.

– Моя дружина теж юрист, – бубоню я.

Я уявляю Еліс удома, у фланелевій піжамі. Вона п’є каву, читає, сидить за столом, дивиться на двері і чекає на мене. Я не шкодую про те, що одружився з нею. Навіть зараз, навіть сьогодні, навіть незважаючи на відгомін розряду у всьому тілі і головний біль. У тяжкі і легкі часи. Ні про що не шкодую.

Знову заплющую очі і бачу Еліс. Ось наш медовий місяць, весілля, поїздка до її рідного міста, каблучка, яку я носив із собою в кишені. Начебто нічого особливого. Ну, камінчик і камінчик на металевому обідку, симпатичний, страшенно дорогий. Але поки каблучка лежала у мене в кишені кілька днів, вона набула для мене якогось магічного значення. Мені здавалося, що вона має чарівну силу, що я зачарую Еліс, надівши каблучку їй на палець. Каблучка здавалася мені талісманом, який зробить Еліс моєю. Тепер-то я розумію, який я був наївний.

Коли я розплющую очі, Елізабет знову за столом і щось пише в блокноті. Уловивши мій погляд, вона посміхається.

– Мої дванадцять днів тут обіцяли бути легкими. Перші десять так і було. Обвинувачені визнавали свою провину, все було чітко і ясно. Я намагалася пом’якшувати вироки, мені дякували. А тепер ось це.

Вона постукує ручкою по блокноту.

– Вибачте. Можна зателефонувати дружині?

Вона швидко пише щось у блокноті і дає його мені. «Погана ідея!» Потім відриває листок, зминає його і показує на своє вухо. Нас підслуховують.

Музика, як і раніше, грає. Тепер «Spandau Ballet».

Елізабет знову сідає біля мене і тихенько каже: – Суддя – бовдур. Він із суду другого округу. Взагалі не уявляю, як його сюди занесло. Читала я його вердикти. Любить компроміси і коли з ним погоджуються. Вам треба хоча б у чомусь зізнатися.

– Так у чому завгодно, лишень би вибратися звідси.

– Джейку, за час, поки ви одружені, ви зробили щось неправильне?

Я думаю близько хвилини.

– З чого почати?

75

За тиждень до знайомства з Еліс я зняв котедж у Сі-Ранч – маленькому курортному містечку за три години від Сан-Франциско. Це був мій подарунок самому собі за те, що я витримав архіскладний рік інтернатури в клініці. Я вибрав і забронював онлайн маленький будиночок – кухня-їдальня і спальня на другому рівні.

Дорогою туди я заїхав у книжковий магазин в Петалумі, у пекарню в Себастополі, купив продукти в Гернвіллі, а потім трохи швидше, ніж потрібно, їхав по гірській дорозі уздовж скелястого берега. Я повинен був забрати ключі і підписати документи в ріелторській конторі поряд із байкерським баром в Гуалале. Але коли я приїхав до контори, там нікого не було.

Я сидів і читав журнали про нерухомість, поки нарешті не прийшла ріелторка – бліда молода жінка. Був вівторок, зима, напевно, котеджем ніхто не цікавився кілька місяців. На вулиці пішов дощ. Ріелторка почала шукати ключі від котеджу. Прошукавши двадцять хвилин і кілька разів вибачившись, вона оголосила, що сталося непорозуміння. Як на зло, напередодні в котеджі провели дезінфекцію. Натомість вона дала мені ключі від вілли під назвою «Дві скелі» в сусідньому містечку, пояснила, як туди доїхати, і, коли я вже йшов, сказала: – Вам там сподобається.

Проїхавши п’ять миль по дорозі, що освітлювалася тільки місяцем у повні і розсипом яскравих зір, я звернув на темну вуличку засаджену евкаліптами. Вуличка переходила в під’їзну доріжку, а доріжка вела до обгородженої території. На самому березі океану стояла величезна вілла з гостьовими будиночками по боках. Відразу за воротами був майданчик для гри в бочче, а трохи віддалік – сауна, що пахла кедром.

Величезна територія цілком годилася для масштабного святкування будь-якого досягнення, але в домі було холодно і порожньо, і я вперше в житті гостро відчув самотність.

З панорамних, на всю стіну, вікон вітальні відкривався вид на океан. Посередині кімнати стояв телескоп, а на полиці височіла кіпа книг про шляхи міграції китів. Увесь наступний ранок я дивився в телескоп, марно сподіваючись побачити заповітні фонтанчики в океані.

Коли я тільки познайомився з Еліс, мене ще переслідувало те відчуття порожнього будинку, у якому звук телевізора луною віддавався від стін коридорів, а за вікном невпинно, розбиваючись об скелі, шуміли хвилі. Через той порожній будинок у Сі-Ранч мені ще сильніше захотілося, щоби Еліс була вдома, коли я приходжу з роботи, захотілося разом проводити вихідні, засинати і