Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

– Не очевидно? – усміхнувся він.

–Ти не настільки дурний, щоб потребувати виключно світового панування.

– Ні? – не втрачаючи усмішки запитав хлопець.

– Ні.– хитала головою вона.– Тобі потрібно щось більше.

– Наприклад?

– Тобі потрібна неприборкана магічна сила. –задумалася Ельга. –Твій трюк із серцями половин не спрацював.

– Чи не думаєш ти, що розкрила мій задум? – по його обличчю пробігла тінь.

– Анітрохи. –потиснула плечима вона, загадково посміхнувшись. – Але, гадаю, я близька до цього.

– Що–ж...

– Тож, звіре. – Ельга нахилила голову праворуч, крижана корона в оточенні алмазів блиснула, спіймавши промінь сонця з вікна. – Розкажи мені, як усе було.

– Ти про що? – не зрозумів він, так само схиливши голову.

– Про пожежу.

– З чого мені так відверто говорити? – реготнув Містифікатор.

– Ти і Ліліт замішані в дечому... – вона подивилася на свої гострі нігті, змахнувши довгими пальцями. – Тобі знайоме ім'я Анабелль?

Очі Містифікатора округлилися.

– Це неможливо. Як ти дізналася?

– Боги! – вона широко посміхнулася.– Ти навіть не блейфуєш. Еймарк страшніший, ніж здається? Ти боїшся його?

– Ти не посмієш.– хмикнув він.

– О, ще й як посмію... – в її очах блиснув небезпечний вогник. – Та й Анжела буде не в захваті, що Ліліт вчинила так із донькою світла.

– Твоя ціна? – примружився він.

–Інформація.– вона посміхнулася, подавшись уперед.– Що тобі знадобилося в моєму палаці в 1816–му?

Він важко зітхнув.

– Я не знав, що у вас є дар. Тобто... Про Пітера і Калерію мені було відомо. Вони так безглуздо демонстрували свої сили... Калерія влаштовувала повітряні шоу, Пітер ненароком підпалив кілька сіл в околицях... Я був упевнений, що молодші дітлахи Ґотлінів не приносять користі...

– Б'юся об заклад, ти ніколи ще так не помилявся.–розсміялася вона.

– І це справді так.– зізнався Містифікатор.– Я виманив їх обох із палацу. Їхня жага до пригод така невгамовна! Я не хотів бути помітним. Тому навіяв селянам, що ви небезпечні і дар ваш диявольський. Я знав, що палац вистоїть, а джерело, так чи інакше проявить себе.

– Але? – продовжувала вона.

– Але палац було зруйновано.–закінчив Містифікатор.

– Майже.– кивнула вона, підступно усміхнувшись.

– Так, центральна частина напрочуд досконально збереглася. –оглянувши стіни тронної зали, замислився він, а потім перевів погляд на Ельгу.– Тому, я плекав надії, що джерело тут, і ось, я прийшов сюди знову, в надії відшукати його.

– Ти так і не сказав головного. –вона підняла підборіддя, довгі кришталеві сережки затремтіли, вдарившись об її шию.– Навіщо.

– Я не стану давати відповідь. –посміхнувся він.– Але я розповів тобі правду.

– Її частину.– відкинувшись на спинку трону, сказала Ельга.

– Я заплатив ціну твого мовчання.– знизав плечима Містифікатор.

– Наполовину. – Ельга посміхнулася і, поманивши пальцями, покликала ворона. –Діавалю!

– Діаваль? – повторив Містифікатор здивовано.

– Так.–Ельга засміялася, коли ворон сів на її палець.– Найджел напрочуд винахідливий щодо відсилань.– вона погладила ворона по голові, шепнула щось йому і випустила у вікно.

– Куди ти його відправила? – насторожився хлопець.

– Ти заплатив частину заявленої ціни.– вона знизала плечима, зловтішно посміхнувшись йому.– Натомість я лише дам Еймарку наводку. Він прекрасно обізнаний, що Ліліт замішана в цьому, проте моя інформація змусить його поступово звернути увагу на тебе.– вона опустила підборіддя, впившись у нього колючим поглядом.– Як думаєш, скоро він про все здогадається?

– Ти не посмієш.– хитав головою Містифікатор.

– Уже посміла. А тепер... зникни.– вона поманила пальцями, і туман закружляв над Містифікатором, несучи його геть із палацу.

Джим ніби з'явився з нізвідки. Він приєднався до колони друзів, дивлячись у землю, штовхаючи каміння на шляху.

–У тебе все нормально?– спитав Найджел, помітивши появу хлопця.

–Так.– він усміхнувся.– Я трохи відстав.

Найджел був упевнений, що він бреше, але якою була правда, йому було все одно, він думав про Ельгорта. Яким світлим він був. І було до жаху шкода, що Найджел як слід не поспілкувався з ним. І звісно йому було дуже шкода Ельгу. Вона була не в собі, коли вони з братом перебували в різних частинах лісу, незважаючи вже на те, що в різних "світах".

Найджел прокинувся раніше за інших. Судячи з вигляду з вікна хатини, на вулиці від сили годин п'ять ранку. Світало, небо було бузкового кольору, на вулиці було холодно, але тихо. Коли він вдихнув ранкове повітря і випустив його, з рота пішла пара. Вода в річці була холодною. Він умився і його тут же почало бити тремтіння. Найджел сів на березі і почав вдивлятися в горизонт. Потроху, він помічав, що небо над його головою набувало блакитного відтінку, а над верхівками дерев почало підніматися помаранчеве сонце. Коли його промені торкнулися води в річці, Найджел почув кроки. Обернувшись, він помітив Джилану, яка привітно посміхалася. Він підвівся, щоб обійняти її, піймавши себе на думці, що постійно хоче доторкнутись до неї. Просто взяти за руку, коли вони йдуть, ніби випадково торкнутися коліном її коліна, або прибрати локон, що падає на обличчя, хочеться обіймати її, він відчував, як потребує присутності Джилани. Адже він зовсім її не знає, але це не заважало хлопцеві постійно вимагати її уваги. Джилана заколола два бічні пасма на потилиці. Це відкривало її обличчя, і це йому подобалося. Хоча й позбавило хлопця від "випадкового" жесту: прибрати локон з її обличчя і спостерігати, як її щоки злегка рожевіють, на губи лягає легка усмішка, а погляд спрямовується вниз.