Читати книгу - "Список Шиндлера"

це, з будь-чиєї точки зору, не є істинною жорстокістю? Тож недовіра в душі Амона мішалася з поблажливою насмішкою, поки витягали брандспойти, а тоді струмені води зашипіли по розжарених дахах вагонів. З кабінету також вийшов Нойшель, похитав головою і посміхнувся, чуючи, як люди у вагонах радісно загули й застогнали. Ґрюн, особистий охоронець Амона, який стояв і балакав із унтерштурмфюрером Лео Йоном, штовхнув того в бік і реготнув, побачивши, як полилася вода. Навіть повністю розгорнутий шланг досягав тільки до половини ешелону. Тоді Оскар попросив, щоб Амон йому позичив вантажівку чи фургон і послав кількох українців на Заблоче по шланги з DEF.

— Там у мене двохсотметрові шланги, — сказав Оскар.

І, на диво, Амон сплюнув убік і сказав:

— Звісно, я надам транспорт.

Амон був готовий на все заради життєвої комедії.

Оскар дав українцям записку до Банкєра й Ґарде. Поки їх не було, Амон настільки захотів зануритися в події, що дозволив повідчиняти двері вагонів, повносити туди відра з водою, повитягати трупи з роздутими, червоними обличчями. І навколо колій стояли, посміюючись, офіцери й сержанти: «І від чого, він собі думає, їх рятує?»

Коли великі шланги з «Емалії» прибули і всі вагони облили водою, анекдот набрав нових обертів. Оскар у своїй записці сказав управителеві також сходити до директорської квартири і набрати повний кошик випивки, цигарок, хороших сирів і ковбас тощо. Тепер Оскар вручив кошик сержантові в кінці ешелону. То була відкрита транзакція, і цей чоловік дещо знітився, побачивши таку щедрість, і швиденько сунув кошик у задню частину вагона, щоб хто-небудь з офіцерів концтабору Плашув на нього не доніс. Однак Оскар, схоже, був настільки в фаворі у коменданта, що сержант з повагою слухав Шиндлера.

— Коли стоятимете на станціях, — спитав Оскар, — будете вагони відчиняти?

Минуть роки, і двоє з пасажирів цих вагонів, які лишилися в живих, — доктори Рубінштейн і Фельдштейн, — розповіли Оскарові, що сержант часто давав наказ відчиняти вагони і регулярно наповнював відра водою під час довгої і важкої поїздки до Маутгаузену. Хоча для більшої частини тих, хто їхав, це стало всього-на-всього маленькою підтримкою перед смертю.

Коли Оскар ішов понад вагонами під сміх есесівців, виявляючи милосердя, яке не зможе врятувати більшість тих людей у вагонах, можна було сказати, що він уже не те що необачний, а одержимий. Навіть Амон бачив, що його товариш геть змінився. Уся ця гарячка зі шлангами, з тим, щоб підігнати їх навіть до найдальших вагонів, хабар есесівцю на очах у всіх — тепер від сміху Шайдта, Йона чи Гуяра один крок до масового засудження Оскара, до передачі в гестапо інформації, яка тих, без сумніву, зацікавить. А тоді вже Оскар справді піде на Монтелюпі і, з огляду на попередні обвинувачення расового характеру, напевне, просто до Аушвіцу. Тож Амону було страшно дивитися, як Оскар вимагав, щоб до цих мертвяків ставилися, як до бідних родичів, що їдуть третім класом у якомусь реальному напрямку.

Десь після другої години паровоз потяг увесь той жалюгідний ешелон вагонів для худоби в бік основної колії, і всі шланги можна було знову позгортати. Шиндлер довіз Амона з сідлом до вілли. Амон помічав, що Оскар і далі тривожиться, і вперше за час їхнього знайомства дав товаришеві життєву пораду.

— Та розслабся ти, — сказав Амон. — За кожним потягом, що їде звідси, все одно не побіжиш.

Адам Ґарде, інженер і в’язень на «Емалії», також бачив ознаки переміни в Оскарі. Пізно ввечері двадцятого липня до бараку Ґарде прийшов есесівець і розбудив його. Гер директор зателефонував охороні і сказав, що має бачити інженера Ґарде у своєму кабінеті, є якась справа.

Ґарде побачив: Оскар слухає радіо, його обличчя горить, а перед ним на столі стоять два келихи. З другого боку столу цими днями в директора була фізична мапа Європи. За часів німецької експансії карти в кабінеті не було, але Оскар, схоже, гостро зацікавився зменшенням німецьких фронтів. Цієї ночі радіо було налаштоване на хвилю «Deutschlandsender», а не на BBC, як зазвичай. Грала піднесена музика, яка часто виявлялася прелюдією до важливих повідомлень.

Оскар, схоже, жадібно наслухав. Коли прийшов Ґарде, директор підвівся і поспішив запросити інженера сісти. Шиндлер розлив коньяк у келихи і швидко поставив перед гостем і собою.

— Був замах на Гітлера, — сказав Оскар.

Про це повідомили під вечір, тоді казали, що фюрер живий. Обіцяли, що він скоро звернеться до німецького народу. Але цього досі не сталося. Година йшла за годиною, а Гітлера все не було чути. А Бетховен грав і грав, як тоді, коли сталася поразка під Сталінградом.

Оскар і Ґарде так сиділи разом кілька годин. Це був такий собі бунт — єврей і німець разом слухають, навіть уночі, чекаючи, чи не помре Гітлер. Адам Ґарде, звичайно, так само з надією тамував подих. Він помітив, що Оскар робить якісь невиразні рухи, немовби можливість смерті фюрера розслабила його м’язи. Він пив келих за келихом і припрошував Адама. Справді, казав Оскар, тоді ж німці, прості німці, такі як я, напевне, почнуть ставати знову собою, виправляться. Суто з тієї причини, що хтось наближений до Гітлера набрався духу стерти його з лиця землі. Це буде кінець СС. Гіммлер уже вранці сяде в тюрму.

Оскар видував хмари диму. Господи, яке ж полегшення — бачити кінець оцієї системи!

О десятій вечора було лише попереднє повідомлення. Стався замах на життя фюрера, але невдалий, і за кілька хвилин ви почуєте фюрера. Коли минула година, а фюрер усе ще в ефірі не з’явився, Оскар поринув у фантазії, такі популярні серед німців наприкінці війни.

— Кінець нашим бідам, — сказав він. — Світ знову стає нормальним. Тепер Німеччина може об’єднатись із Заходом проти росіян…

Ґарде мав скромніші надії. У гіршому випадку, гадав він, знову буде таке гетто, як за Франца-Йосифа.

І вони далі випивали, а музика грала, і дедалі ймовірнішим здавалося, що Європа цієї ночі дочекається тої смерті, що поверне їй здоровий глузд. Вони знову ставали її громадянами — вони вже не в’язень і гер директор. Радіо раз у раз обіцяло звернення фюрера, і Оскар щоразу сильніше сміявся.

Пробило північ, і вони вже не зважали на ті обіцянки. Кожен їхній подих легшав у цьому постгітлерівському Кракові. Зранку, уявляли вони, на всіх майданах танцюватимуть, і нікому нічого за це не буде. Вермахт заарештує Франка на Вавелі й оточить комплекс СС на Поморській.

Невдовзі після першої з Растенберґа в ефірі почувся голос Гітлера. Оскар уже настільки