Читати книгу - "Ловець снів"

уже й жахливо. Зрештою, він чимало ночей провів, думаючи про рушниці, мотузки та пластикові пакети. Усе це зараз видавалося трохи дитячим, але то були його думки, від цього нікуди не подітись. І тому…

— Тож, шановні члени Американської асоціації психіатрів, дозвольте мені закінчити цитатою з покійного Джозефа «Бобра» Кларендона: «Послав усе на хер і кинув десять центів до кухля Армії порятунку. А кому це не подобається, сосни в мене». Дякую за увагу.

Виступивши таким чином перед Американською асоціацією психіатрів, Генрі заповз назад у «скаут», знов успішно уникнувши уламків скла, і взяв пакет із цупкого коричневого паперу, на якому непевною рукою старого Ґосселіна було написано «$2.79». З пакетом у кишені Генрі виповз із машини, потім зірвав з нього нитку. У пакеті лежали десять товстих сосисок. Червоних.

Хвилину розум силкувався показати йому безногу, схожу на рептилію істоту, яка звивається на ліжку Джонсі й дивиться на нього порожніми чорними очима, але він відігнав цей образ зі швидкістю й легкістю людини, яку ніколи не підводив інстинкт самозбереження.

Сосиски були вже готові до вживання, але Генрі усе одно підігрів їх на своїй газовій запальничці, поводивши полум’ям під кожною окремо, після чого поклав на шматочки «диво-хліба»[95] і з апетитом проковтнув. При цьому він усміхався, розуміючи, як безглуздо виглядає збоку. Що ж, недарма кажуть, що психіатри зрештою стають такими ж божевільними, як їхні пацієнти, якщо не більше.

Важливішим було те, що він нарешті наївся. А ще важливішим — що всі недоладні думки й уривчасті образи вивітрилися з голови. Як пісня. Він сподівався, що все це сміття більше не повернеться. Господи, хоч би воно не повернулося!

Ковтнувши ще молока, він відригнув, притулився головою до боку «скаута» й заплющив очі. Але не для того, щоб поспати. Його оточував прекрасний густий ліс, і, перш ніж заснути — перш ніж він зміг би заснути, — йому належало подолати дванадцять цілих сім десятих милі.

Він згадав, як Піт розповідав про чутки, що передавалися в крамниці Ґосселіна — зниклі мисливці, незрозумілі вогні в небі, — і як із захватом їх розвінчував один великий американський психолог, виспівуючи про істерію сатанізму у Вашингтоні та істерію сексуальних домагань у Делавері. Який зображував містера Розумника на словах, у той час як сам бавився думкою про самогубство, наче дитина — своїми пальцями ніг у ванні. Говорив він тоді цілком переконливо, хоч бери й виступай цілу годину в телепередачі, присвяченій взаємодії підсвідомого і незвіданого, але відтоді багато що змінилося. Тепер він сам став одним зі зниклих мисливців. І ще бачив речі, яких не знайдеш в Інтернеті, хоч яким потужним пошуковиком скористаєшся.

Так він сидів із закинутою головою, заплющеними очима і повним шлунком. Рушниця Джонсі була прихилена до однієї з шин «скаута». Сніжинки, як котячі лапки, торкалися чола і щік.

— Оце й збулася мрія ідіота, — сказав він. — Близькі контакти третього ступеня. Блін, а то й четвертого або п’ятого. Пробач, що я посміявся з тебе, Піте. Ти мав рацію, а я помилявся. Чорт, навіть гірше. Старий Ґосселін мав рацію, а я помилявся. Ось тобі й гарвардська освіта.

І тільки-но він мовив це вголос, усе почало набувати сенсу. Щось або приземлилось, або зазнало аварії. Уряд Сполучених Штатів дав збройну відповідь. Чи повідомили вони про це громадськість? Мабуть, ні, це не в їхньому стилі, але Генрі здавалося, що вже дуже скоро їм хоч-не-хоч доведеться це зробити. Не можна запхати весь Джефферсон-тракт до ангару 57.

Чи знав він щось іще? Можливо, і, можливо, трохи більше, ніж знали люди в бойових гелікоптерах. Вони явно вірили, що мають справу з якоюсь заразою, але Генрі не думав, що все таке небезпечне, як здається. Незрозуміла гидота заражала, набиралася сил, але потім помирала. Навіть паразит, який жив у жінці, помер. Невдалий час і місце вони обрали для культивування іншопланетного грибка, якщо це був він. Усе це свідчило про аварійну посадку… але як щодо вогнів у небі? Як щодо імплантів? Роками люди стверджували, що їх викрадали інопланетяни, що їх роздягали… досліджували… силоміць уживлювали імпланти… Усі ці ідеї були до смішного фрейдистськими…

Генрі зрозумів, що засинає, і сіпнувся, щоб прокинутися, з такою силою, що пакет із сосисками впав з його колін у сніг. Ні, він не просто засинав, він уже задрімав. День утратив значну частину світла, і світ набув тьмяних, сіруватих барв. Штани Генрі запорошило свіжим снігом. Ще трохи, і він би засопів у дві дірочки.

Обтрусившись, Генрі підвівся і скривився від болю в затерплих м’язах. З огидою подивившись на сосиски в снігу, він усе ж підняв їх, заново загорнув у пакет і сховав у кишеню куртки. Пізніше вони можуть знову здатися спокусливими. Він щиро сподівався, що цього не станеться, але хто його знає.

— Джонсі в лікарні, — уривчасто промовив він, не розуміючи, що це означає. — Джонсі в лікарні з містером Сірим. Там і залишиться. Відділення інтенсивної терапії.

Божевілля. Повна маячня. Він знову пристебнув до черевиків лижі, молячись, щоб спину не заклинило під час нахилу, а потім поїхав далі по сліду крізь снігову завію — снігопад дужчав.

Коли він раптом зрозумів, що, взявши сосиски, забув захопити рушницю Джонсі (не кажучи вже про свою), повертатися було вже надто пізно.

12

Приблизно через сорок п’ять хвилин він зупинився, тупо вдивляючись у рифлений слід снігохода. Від світла лишилося мало, але досить, щоб побачити: сліди, точніше їх залишки, різко повертали праворуч і йшли в ліс.

Чорт, у ліс . Навіщо Джонсі (і Пітові, якщо Піт був із ним) заглиблюватись у ліс? Який сенс їхати до лісу, якщо Просіка веде прямісінько вперед, рівна біла смуга між темних дерев?

— Просіка йде на північний захід, — мовив Генрі, стоячи на зведених лижах, із пакетом сосисок у кишені. — Дорога до крамниці Ґосселіна, асфальтова, не може бути довшою, ніж три милі від цієї точки. Джонсі знає про це. Піт знає про це. Проте… «Арктик кет» їде… — Він розвів руки, мов стрілки годинника, прикидаючи. — «Арктик кет» їде майже точно на північ. Чому?

Можливо, він знав відповідь. Небо в напрямку крамниці Ґосселіна було світлішим, наче там поставили ряд потужних прожекторів. Він чув скрекіт гелікоптерів, який то зникав, то знову народжувався, але незмінно вів саме в той бік. Наближаючись, Генрі очікував почути шум і інших машин,