Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

– Яна – наш вогник. Навіть коли вона здається незворушно спокійною, в її очах палає стримувана енергія. 

– І в її волоссі!

– Так, волосся Яни – окрема історія. Вже понад рік вона тримає його довжину на рівні талії.

– Раніше було коротшим сантиметрів на п’ятнадцять.

– Приблизно як наше, трохи нижче лопаток. 

– Її розпущене волосся – це живий вогонь на всю спину. Від одного погляду на нього стає тепліше. Особливо в такі дні, як зараз, коли все навколо лише біле й сіре. 

– А як же приємно занурити в нього пальці! Я роблю Яні зачіски перед нашими виступами. Насправді це дуже непросто, бо її волосся важке й непокірне. Воно настільки віддане силі земного тяжіння, що вперто не хоче тримати форму будь-яких кучерів, хвильок, завитків. Пряме настільки ж, настільки прямолінійна в розмові його власниця. Найкращий варіант – повкладати його косами. Тільки ж це забирає стільки часу! Якщо ж робити їй а-ля голлівудську укладку, потрібно одразу запасатися двома балончиками лаку. Інакше один бік почне розкручуватися швидше, ніж докрутиш інший. 

– Зазвичай Яна весела й позитивна. Коли ми в дорозі п’ять, шість, бува й дванадцять годин, котрусь із нас неодмінно занесе поговорити про політику, хвороби або невдячних чоловіків. Яна завжди вміє м’яко повернути такі балачки в більш приємне русло. Від неї не почуєш анекдотів, але іноді вона може щось так саркастично зауважити, що всі падають від сміху. 

– Але буває й так, що за цілий день від неї більше, ніж «привіт-бувай» не прозвучить. Ми з Мариною до цього нормально ставимося, чи не так?

– Цілком. Психологи і всі, хто практикують медитації, стверджують, що побути в тиші, наодинці зі своїми думками корисно. 

– Взагалі-то тре’ навіть думки якось навчитися вимикати хоч на короткий час. І в жодному разі не прокручувати в голові щось знову й знову, хай то приємний чи жахливий спогад, страх чи мрія. Якби ще це було так легко. Мені от не вдається навчитися. 

– Іноді Яна буває такою тихою та вмиротвореною, що виникає відчуття, ніби вона досягла найвищого ступеню просвітлення. Просто жіноча подоба Будди.

– Але це не її щоденний стан. Буває, вона з’являється на тренування такою збудженою, наче щойно випила потрійне еспресо з кількома кремовими тістечками. Її не переслухати у роздягальні і не зупинити на перепочинок у залі. 

– Погано те, що Яна не вміє контролювати власну енергію. Не прикручує свій вогонь з метою економії. 

– Чомусь мені здається, що Яна могла би бути яскравим багаттям щоденно, та щось наче висмоктувало з неї частину енергії. 

– Можливо, ми зараз надто перейнялися містичністю її записів, але це правда. В мене теж складається враження, що до Яни справді наче під’єднувався якийсь привид-паразит і підживлювався її вогнем. 

– Разів зо два я чула, як Яна тихенько говорила сама з собою. Це було у вбиральні біля нашого тренувального залу. Невже то були розмови з Мертвою дівчинкою? Невже вона стала для неї настільки реальною? 

– Усе вказує на те, що так, для Яни Ем Ді – набагато більше, ніж витвір уяви. Як і всі інші привиди. Якщо вони забирали по іскорці енергії, не дивно, що Яна часом перегорала. 

– Де б не була наша вогняна дівчинка, їй краще повернутися. Щоби полум’я продовжувало горіти, йому потрібен кисень, інакше буде як зі свічкою під скляним ковпаком. Яна одного разу сказала, що танець для неї наче кисень, він наповнює її енергією й дає сили пережити новий навчальний тиждень. Вона й сама багато віддавала танцю – всі свої емоції, сили і чимало часу. А от тренування не виснажували її. Часто після них Яна виглядала живішою, ніж перед цим. Ми віримо, що вона впорається зі своїми химерами, емоційно відновиться й повернеться до нас найближчим часом.

– Ми віримо, Янко, й чекаємо на тебе.