Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Наблизившись до воріт, компанія відчула, як погляди численних охоронців прикипіли до них. Серед них виділялися кілька вартових у важких обладунках з символом королівського герба Аргаліону — візерункового щита з мечем і оком. Незнайомець, який їх супроводжував, кивнув одному з охоронців, і ворота повільно відчинилися, відкриваючи шлях углиб фортеці.

— Король чекає на вас у внутрішньому дворі, — промовив провідник, вказуючи вперед. — Там ви отримаєте всі пояснення.

Еріон кинув швидкий погляд на своїх супутників, помітивши напруження на обличчях кожного з них. Салем зберігав звичну обережність, його очі швидко обшарювали все довкола, шукаючи слабкі місця або можливий вихід. Райнар залишався стриманим, зосередженим, а Елрік виглядав зацікавленим, хоча й дещо стривоженим.

Проходячи крізь двір, вони побачили кілька рядів вояків, які стояли по обидва боки коридору, що вів до величних сходів, укритих червоним килимом. Вояки мовчки стежили за кожним їхнім рухом.

— Охорона тут просто для формальності, — тихо зазначив Салем, наблизившись до Еріона. — Схоже, що король хоче справити на нас враження.

— Або ж це пастка, — сухо відповів Еріон, ледь помітно усміхаючись. — Будьмо насторожі.

Піднявшись сходами, вони опинилися в просторій залі, освітленій канделябрами. На великому троні сидів король Аргаліону – Греор Могутній, огорнутий у важкий темно-червоний плащ, з під яким виднілися прикраси та срібний нагрудник. Він спостерігав за ними пильним поглядом, який видавав мудрість і досвід. Король Греор був постаттю, яка відразу викликала змішані почуття — велич і холодна загроза читалися в кожній його рисі. Високий, статний, із важким поглядом карих очей, які, здавалося, бачили наскрізь кожного, хто ставав перед ним. Його обличчя, обрамлене сивуватим волоссям, завжди зберігало вираз стриманого самовладання, майже байдужості, що не допускала до себе нічого зайвого. Брови, темні та густі, підкреслювали лінії суворого обличчя, в якому було більше рішучості, ніж тепла. На грудях виднілася емблема його династії — символ гір, що злітають до неба, і вовка, який стоїть на сторожі, втілюючи витривалість і гострий розум короля. Греор був відомий своїм стриманим, майже мовчазним характером і жорсткою дисципліною, яку вимагав як від себе, так і від інших. Його голос був низьким і різким, і кожне його слово завжди мало вагу. Він не терпів заперечень і вимагав абсолютної вірності, але, незважаючи на свою строгість, не був жорстоким без причин. Хоч його дії часто здавалися холодними і розрахованими, вони завжди були підпорядковані єдиній меті — захисту його королівства та дотриманню суворого порядку.

— Вітаю, мандрівники, — заговорив король з владною інтонацією — Мені стало відомо про ваші особливі інтереси в нашому королівстві. І сьогодні ми з вами маємо дещо з’ясувати.

Еріон відчув, як напруга зростає. Король явно знав про їхні пошуки, але що саме йому було відомо?

Еріон схилив голову в короткому поклоні, обмінявшись обережним поглядом із Салемом і Райнаром, після чого зробив крок уперед, намагаючись зберігати спокій і впевненість.

— Ваша величносте, ми подорожні, що прагнуть дізнатися більше про давні реліквії. Якщо наші пошуки якось порушили ваш спокій, — почав він, — можливо, ми могли б знайти спосіб усе пояснити.

Король залишався мовчазним на мить, його холодний погляд ковзав по кожному з них із відтінком презирства. Він, схрестивши руки на грудях, подивився на Еріона так, наче намагається зчитати кожну його думку.

— І що ж ви, подорожні, робите тут, у моєму королівстві? — заговорив він з відтінком іронії в голосі. — Я маю знати, що вас привело сюди й з якою метою.

— Ми шукаємо сліди артефактів, ваша величносте, — відповів Еріон якомога спокійніше. — І наш шлях привів нас до цього місця, бо в ньому є таємниці, про які розповідають лише легенди.

Король прижмурився, на його обличчі відбилася насмішка.

— Таємниці, говорите? — мовив він з холодною посмішкою. — Мій обов'язок — захищати ці землі й те, що на них зберігається. І те, що вас привела сюди якась легенда, викликає в мене лише сумнів. Чому я маю дозволити чужинцям досліджувати те, що охороняється століттями?

Салем, стоячи позаду, тихо прошепотів Еріону:

— Здається, він не в захваті від нашого візиту.

Король, почувши їхню коротку розмову, кинув на Салема різкий погляд.

— Ви можете вірити, що знаєте про ці землі, але я сумніваюся, що ви усвідомлюєте справжню небезпеку, яку представляють ці легенди, — різко додав він. — І будьте певні: я дізнаюся про кожен ваш крок.

Король нахилився вперед, його погляд став ще холоднішим і пильнішим.

— І все ж, я повинен знати, як вам вдалося проникнути в Тарудар, — промовив він з ледь прихованою загрозою в голосі. — Багато хто пробував знайти шлях туди, але всіх їх зупиняла завіса тіней. І ось ви, чужинці, зуміли її подолати. Як?

Еріон помовчав, обмірковуючи слова. Розповідати про артефакти було небезпечно, особливо королю, який не довіряв їм з самого початку.

— Ми просто знайшли правильний ключ у стародавніх записах, ваша величносте, — відповів він ухильно, уникаючи деталей. — Багато часу і терпіння було витрачено на дослідження, перш ніж ми наблизилися до відповіді.