Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

розділ 18

Тієї ночі, Дженні відчула пронизливий біль у районі лопатки, коли сиділа за чашкою чаю і розмовляла з Тимуром. Їй довелося докласти чимало зусиль, щоб дочекатися ранку, і вирушити прямо в компанію, де працювали Сергій та Денис. Увійшовши до студії, вона зупинилася біля дверей. Уважно дивлячись на хлопців, вона намагалася зрозуміти, хто з них провів сьогоднішню ніч із дівчиною. Вона подумала, що це Сергій чи Денис. Але вона ніяк не могла очікувати, що цією людиною виявиться Микита. Швидко підійшовши до хлопця, поки той намагався зрозуміти сон це чи реальність. Звук від ляпаса розлетівся по всій студії. Час ніби зупинився, усі присутні були в ступорі від такої картини.

—Як ти посмів спати з нею? — Від злості її злегка трусило.

—Звідки ти знаєш? — шоковано Микита дивився на Дженні, тримаючись правою рукою за щоку, яка почала трохи зудіти.

—Не важливо, звідки! —  Зло кинула вона і звернулася до хлопців. —  Сергію, Денисе ваша відповідь!

—Чому ми? —  Сергій все ще перебував в ступорі.

—Чому він не може бути твоїм чоловіком? —  Схилив голову на бік Денис, засовуючи руки в кишені спортивних штанів.

—Шлюб же, фіктивний, —  зауважив Сергій.

—Так. Але якщо я відчула, значить… Не може бути… Як таке можливо? —  важко дихаючи, Дженні не вірячи своїм очам, дивилася на Микиту. — Зради я не пробачаю. Як тільки підпишемо контракт, кожен житиме своїм життям, —  крижаним тоном сказала вона. У Андрія виникло таке відчуття, ніби він на мить опинився в морозилці, від чого мимоволі здригнувся. Артем помітив дивну поведінку друга і пильно дивлячись на нього, поставив німе запитання, коли їхні очі зустрілися. Андрій махнув головою і перевів погляд на Микиту.

—Що? Яка ще зрада? Ми ж не у стосунках, — Микита не розумів, що відбувається. Звідки Дженні могла знати, з ким він провів ніч.

—Я все сказала, скоро побачимося, — роздратовано сказала Дженні й вийшла зі студії.

—Я якось перехотів бути її чоловіком, —  злякано промовив Микита.

—Так, вона дивна, але не думаю, що вона зможе тобі якось нашкодити, —  відсторонено промовив Андрій, дивлячись на двері, через які щойно вийшла дівчина.

—Поживемо побачимо. Чому вона спочатку запропонувала Сергію та Денису стати її чоловіком, а тепер пропонує тобі? —  дивувався Павло.

—Ні, я більше не хочу бути її чоловіком, — замахав головою Микита, злякано дивлячись на вхідні двері, ніби думав, що вона зараз знову увійде до студії. — Нехай краще виходить заміж за Шевчука.

*****

Скло поступово покривалось інеєм, змусивши чоловіка за письмовим столом, здригнутись. Здавалось воно от-от мало луснути, як тонка крига. Від такої картини в чоловіка з грудей вирвалось холодне повітря, що свідчив пар з його тонких вуст. Тимур перевів переляканий погляд на непрохану гостю й застиг від шоку. Якби не той факт, що його колір обличчя не змінюється, можна було б сказати, що він зблід. Неначе він побачив Смерть на власні очі, хоча вони разом працювали й непогано ладнали між собою та те, що він зараз бачив змусило його злякатись не на жарт, це було страшніше ніж сама Смерть.

Дівчина, що стояла перед ним була самим втіленням страху. Її очі були чорні як ніч, а під очима виступали чорні вени, що опустились до самого підборіддя, її губи були майже сині. Від швидкого дихання її груди швидко підіймались вверх-вниз, здавалось, вона пробігла марафон. Неначе задихалася від нестачі повітря.

—Він був з іншою, — з надривом сказала Дженні. Тимур проковтнув в’язку слину, він неначе розмовляв з привидом. Куди ж подівся її такий ніжний й милозвучний голос, що заспокоював кожного, з ким вона починала говорити.

—Хто він? Ти про кого? — здавлено запитав Тимур.

—Микита. Той, з ким я вечеряла…

—Той що з того? Він самотній чоловік, — чоловік не встиг закінчити фразу.

—Тоді, чому в мене було видіння? З якого дива в мене почались видіння з ним? Чому я почала його бачити? — мало не кричала Дженні.

—Я звідки знаю? — дивувався Тимур подібним натиском. —Куди ти тоді пішла і що з тобою сталося?

—Не знаю. Вперше відчула такий ріжучий біль під лопаткою, неначе хтось ножа встромив у спину. Потім побачила Микиту, як він цілувався з іншою, — мало не плачучи говорила вона. — Біль був настільки нестерпний, довелося випити отрути аби хоч ненадовго приглушити цей біль.

—Я навіть уявити не можу щоб це могло означати, — сумно сказав Тимур. На мить задумавшись він продовжив. — Хоча, Він мені якось розказував, вірніше попереджав, та я чомусь гадав що це маячня якась і це навряд чи буде, але бачу, все ж таки відбулося. Пробач, це моя провина. Між тобою й Микитою здається виник якийсь зв’язок, тому, кожного разу, коли до нього буде торкатись якась інша жінка — ти будеш відчувати пекельний біль. Так само й він буде це відчувати, але не так сильно як ти. Все таки він людина, — розвів руками чоловік.

—Краще б я не зустрічалась з ним, — розчаровано промовила вона.

—Тобі потрібно зараз думати про те, де знайти Альфу, бо бачу тобі стає все гірше. Бачила себе в дзеркалі?

—Знущаєшся? Забув, я не відображаюсь в дзеркалі.

—Хіба? Я гадав, відображаєшся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍