Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Тільки на спадаючий місяць. Та й то, не в кожному дзеркалі. Воно має бути старовинним і його повинні були використовувати для якогось ритуалу. Навіть якщо це була якась гра, звичайна людина намагалась зв’язатись з потойбіччям.

—Треба якомога швидше віднайти його, — дівчина лише роздратовано вийшла з кабінету, гаркнувши дверима з такою силою, що письмовий стіл тріснув, а Тимур вжав голову в плечі. — Її силу якомога швидше треба приборкати, бо до добра це не доведе.

—Привіт, що сталося? Я бачив як Дженні вибігла з кабінету. Що це з нею? — перелякано запитав Мерлін, з острахом оглядаючи кабінет. На нього дивився такий же переляканий погляд як і в нього, лише відрізнявся колір їхніх очей. Карі очі дивились на Мерліна збентежено, а в глибині кипів страх.

—Сила її зростає, вона мені мало стіл не зруйнувала, хоча, пошкодила його конкретно. Потрібен новий.

—Чому приходила?

—Сказала, що бачила Микиту з іншою. І її пронизав пекельний біль, який вона заглушила отрутою. Не розумію, що відбувається між ними двома, — насуплено говорив Тимур.

—Здається, я знаю. Якщо я не помиляюсь, він і є її істинний. Здається, після останньої їхньої розмови на вечірці, в неї з’явилась тату вовка.

—Якщо це так, потрібно їй про це сказати. Лише він може допомогти їй, — Тимур схопився з крісла, швидким кроком прямуючи з кабінету, Мерлін намагався не відставати.

***

—Здрастуйте, пане Шевчук, ви подумали над моєю пропозицією? — Запитала Дженні, стоячи перед письмовим столом чоловіка. Хлопець смикнувся і здивовано глянувши в сірі очі, що з цікавістю дивились на нього.

—Дженні? Я думав, що ви вже не прийдете. Сідайте. Чай будете? – мило посміхнувся чоловік. Він не чув , як вона увійшла.

—Ні, дякую, — холодно сказала вона і сіла в крісло.

—Тоді ближче до діла, що мені треба робити? Які умови контракту? До речі, чи я можу його побачити? — збуджено казав чоловік.

—Єдине, що від вас потрібно — зробити для мене дещо. Про це ви дізнаєтесь після підписання контракту. Ви нікому категорично не повинні розповідати про нашу угоду. Наслідки можуть бути трагічними для вас. Жити разом ми не будемо, ви житимете своїм життям, а я своїм. Будете займатися своєю улюбленою справою.

—Може все ж таки поясните що саме мені потрібно зробити? Мене трохи напружує така секретність, — пригнічено казав чоловік.

—На жаль, не зараз, — відрізала вона.

—Таке відчуття ніби ви хочете, аби я когось убив, — поклав ногу на ногу Євген, складаючи руки на грудях і зводячи брови на переніссі.

—Я сама можу це зробити одним клацанням пальців. Ніхто навіть не дізнається, що це була я, — гордо сказала дівчина.

—Що вам від мене потрібно? Чому саме я?

—Тому що ти заслуговуєш на смерть, — подумки відповіла вона.

—Ви мені просто дуже сподобалися: молодий, красивий, розумний чоловік і за віком підходьте, — Дженні мило посміхнулася.

—Гаразд, коли підпишемо контракт? — проковтнув в'язку слину чоловік, злегка відтягуючи комір сорочки.

—Що за контракт? — перервав їхній діалог сердитий голос Микити.

—Тебе це не стосується. Навіщо прийшов? — її голос злегка здригнувся від його погляду.

—Це особисте, — холодно промовив Артем.

—Почекати може? Тоді зачекайте за дверима, — роздратовано розвернулась дівчина до хлопців, що стояли біля дверей кабінету.

—Отже, за нього ти хочеш вийти? — почав злитися Микита.

—Тебе це не стосується, — відрізала вона.

—Назви бодай одну причину. Чим він кращий за мене? — Микита почав важко дихати від злості, намагаючись тримати себе в руках.

—Ти маєш жити. Щоб я мала привід залишитися тут поряд з тобою, — про себе сказала Дженні.

—У нього хоча б немає натовпу фанаток і він буде тільки моїм.

—То причина тільки в цьому?

—Прошу, залиш нас, тут важлива розмова, — вона намагалася зберегти спокій і не дивитись у його очі.

—Будь ласка, давай вийдемо й поговоримо нормально. Обіцяю, більше тебе не потурбую, — тихо попросив Микита, виходячи з кабінету.

—Гаразд пішли.

—Вийшовши з кабінету дівчина одразу запитала:

—Чого ти хочеш? — Дженні роздратовано дивилася на нього.

—Чому він? І не бреши мені. Знаю, що причина в чомусь іншому, — наполягав хлопець.

—Тому що він.

—Це фіктивний шлюб. То чому я не можу тобі підійти? — похмуро дивився він на неї.

—Та тому що ти маєш жити! — крикнула Дженні.

—Що?

—Після закінчення контракту – людина вмирає. Оскільки він може просто не вижити, коли я поставлю йому свою мітку. Микито, я не людина, я посланець смерті. Там де я – є смерть, — з надривом говорила вона.