Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

появу горластої і спітнілої дівчини, яку бачила на вуличному марші, але вона постаралася справити на мене добре враження і прийшла з макіяжем, вимитим волоссям, у матроських штанах, приталених згори і розкльошених донизу, як було тоді модно, і білих черевиках на платформі. Етельвіна приготувала для нас меренговий торт, до якого гостя знай прикладалася, не зважаючи на калорії; ця подробиця врешті переконала мене, що вона ідеальна дівчина для мого внука, я люблю людей, які набирають тіла із задоволенням.

Я дізналася, що вона вивчає психологію і що до закінчення університету їй лишається три роки. Вона спитала мене, чи проходила я психоаналіз, і я потрактувала це не як безцеремонність з її боку, а як професійну цікавість. Виявилося, що вона чула про лікаря Леві, бо на факультеті вони вчились за його книжками, і на неї справило враження те, що я знала його особисто. Він помер ще до її народження. Гадаю, в ту мить, вона порахувала скільки мені років і дійшла висновку, що я така сама древня, як піраміди, але не змінила свого товариського тону.

Я скористалася нагодою, аби розповісти їй про мого внука, чудового юнака з добрими почуттями й твердими принципами, вродливого, працьовитого і дуже розумного. Етельвіна, яка саме подавала наступний шматок торта, завмерла з ножем у руках і запитала, кого я маю на увазі. Я сказала Майлен, що у тебе чудовий контракт у Норвегії, не уточнюючи, що йдеться про патрання лососів, що перед від’їздом ти почав вивчати інженерну механіку і по поверненні плануєш продовжити навчання і що невдовзі приїдеш до мене в Сакраменто.

— Я б хотіла, аби ви познайомилися, — сказала я ніби між іншим.

Етельвіна саркастично хмикнула і пішла на кухню.

Мати Антона Кусановича була чистокровною індіанкою, але він успадкував риси свого батька-хорвата. Одружився з канадкою, яка як туристка подорожувала Південною Америкою, закохалася тут і вже не вернулася в свою країну. Майлен розповіла мені, що то було кохання з першого погляду і що її батьки люблять одне одного, як першого дня, й після того, як привели на світ семеро дітей. Вона єдина, в кого є щось від бабусі-індіанки: пряме волосся кольору агату, чорні очі й виразні вилиці; решта родини зовні такі як європейці. Суміш рас робила її дуже привабливою.

Та тієї миті я й не могла уявити, що поки я шукала тобі наречену, ти снував плани вступити в семінарію.

У той час я сповна переживала любов із Гаральдом, який своїм ентузіазмом підтримував мою молодість. Однією із запропонованих ним пригод було поїхати в Антарктиду. Ми пливли на військовому кораблі за спеціальним дозволом, який Гаральдові надали як дипломатові — і тому, що він видав себе за науковця. Цей білий, безмовний і пустельний світ — світ, який перетворює, він може змінити людину назавжди. Мені думається, що такою є територія смерті, якою я незабаром блукатиму у пошуках моїх минулих любовей: там я знайду Ньєвес і багатьох інших, які пішли раніше. Зараз туди організовують туристичні мандрівки, і ти мусиш поїхати, Каміло, поки той континент не розтанув і не вимерли тюлені. Мій чоловік побачив там незнаних птахів і зміг походити з фотоапаратом поміж величезного згромадження пінгвінів. Вони пахнуть рибою. Однією з розваг на борту було кидатись у море поміж уламків блакитного льоду: тебе притьмом витягали, заки ти не загинув від гіпотермії. Аби зберегти нашу честь, нам з Гаральдом довелося наслідувати молодих моряків і пірнати в найхолодніші на планеті води. Відтоді в мене мерзнуть ноги. Гаральдові приходили до голови такі безумства, і я йшла за ним без нарікань, бо розуміла, що любов до занять просто неба у нього в крові. Насправді я пережила з ним чимало страху і болю в кістках.

Окрім манії спостерігати за птахами, яка, схоже, є дуже популярною в його країні, Гаральд любив працювати з інструментами; це вас одразу зблизило. Пригадуєш, як він навчив тебе основ теслярства? Казав, що інструменти й ручна робота є спільною мовою чоловіків; що немає перепон у спілкуванні тих, хто поділяє це захоплення. Усі його предки були теслями та столярами в невеличкому містечку Улефосс, де він народився і виріс у тому самому домі, який його дідусь власноруч спорудив у 1880 році. Коли я востаннє була в Улефоссі, його населення, мабуть, складало менше трьох тисяч осіб і головними заняттями, як і в попередні сторіччя, усе ще були метало- і деревообробка, а також торгівля. В дитинстві Гаральд зі своїми друзями полюбляв стрибати на колоди, які сплавляли широкою річкою, що розділяє місто — смертельна розвага, бо досить було посковзнутися, щоб загинути: тебе могло або розплющити, або ти міг втопитися.

Норвезького літа, коли ніколи повністю не поночіє, ми щороку їздили в хатинку, сховану серед лісу у трьох годинах їзди від Улефосса. Гаральд збудував її сам, і на це вказували деталі. Площа її складала приблизно шістдесят квадратних метрів, а за вбиральню правила яма у хижці надворі. Вночі було страшенно зимно, навіть не хочу думати, як там було взимку. Ні електрики, ні водогону, але Гаральд встановив генератор і ми мали воду в бідонах. Він мився у холодній воді, я час від часу обмивалася губкою, але ми разом ходили в сауну, дерев’яну комірку в кількох метрах від дому, де ми парилися, поливаючи гаряче каміння водою, а потім на одну-дві хвилини пірнали в річку з крижаною водою. Обігрівалися ми при допомозі залізних пічок на дровах; Гаральд міг розколоти колоду кількома ударами сокири і розпалити вогонь одним сірником. Найкращі дрова з берези і їх було багато в лісі. Він рибалив і полював; я плела і планувала нові бізнес-справи. Харчувалися ми локшиною, картоплею, фореллю і впольованою ним при допомозі рушниці й силець дичиною, а щоб перебути час, оглушували себе аквавітом, сорокапроцентним трунком, який є національним напоєм. Фургон Роя Купера був палацом супроти хатини Гаральда, але зізнаюся: я сумую за тими довгими медовими місяцями, які провела з моїм чоловіком у тих дивовижних лісах.

На початку осені відлітали зграї диких гусей, у повітрі з’являлася поволока туману, а на землі дзеркало паморозі, ночі ставали довгими, а дні короткими й сірими. Тоді ми прощалися з хатиною. Гаральд не замикав двері на ключ — а що, коли хтось заблудиться і потребуватиме притулку на одну-дві ночі. Він лишав стоси дров, свічки, гас, харчі й теплий одяг для цього ймовірного гостя. Цей звичай завів його батько — попервах для того, аби допомогти втікачам під