Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

Якось я запитала Гаральда, яке його найзаповітніше бажання; він відповів, що завжди хотів провести старість у тиші й самотності на маленькому острові, одному з п’ятдесяти тисяч, які існують в роздробленій географії Норвегії, але відколи закохався в мене, бажає лиш одного: померти біля мене, на півдні моєї країни. Я впевнена, що він мене дуже любив, але йому було нелегко це виражати: він був маломовним, люто незалежним — і чекав, щоб я також була такою, — і надто практичним, як на мій смак. Жодних квітів чи парфумів, він дарував мені цизорики, садові ножиці, інсектицид, компас тощо. Уникав романтичних або сентиментальних виявів, вважав їх підозрілими. Якщо любиш по-справжньому, для чого про це заявляти? Він дуже любив музику, але корчився від сорому через вульгарність деяких пісень і мелодраматичних сюжетів опер; волів їх сприймати італійською, так він міг слухати Паваротті, не відаючи, які дурниці той співає. Уникав говорити про самого себе, доводив до крайнощів нордичний концепт janteloven, який означає: «Не вважай себе якимось особливим чи кращим за інших, пам’ятай, що по цвяхові, який найбільше виступає, б’ють молотком». Він навіть не хвалився птахами, яких виявляв.

У кожній подорожі ми заїжджали провідати Хуана Мартіна і його родину в Осло, але лише на кілька днів. Гадаю, моєму синові було зручніше любити мене на віддалі. Він прожив багато років у Норвегії, адаптувавшись до дуже відмінної від нашої культури. Від молодого революціонера, який утік від брудної війни, не лишилося нічого: тепер це череватий поважний пан, який голосує за консерваторів. Звісно, тамтешні консерватори є лівішими, ніж тутешні соціалісти.

27

Того року, коли я відправила тебе в Норвегію, аби вирвати з лап менеджерки супермаркету, перед тим як податися в лісову хатинку, ми з Гаральдом поїхали провідати тебе. Індустрія розведення лосося успішно розвивалася вже понад двадцять років, і країна була найбільшим у світі експортером цієї риби. Ці норвежці неймовірні, Каміло. Вони були бідні, як церковні миші, доки не знайшли на півночі нафту і на голови їм не впало багатство. Замість того, щоб розтринькати його, як це сталося в багатьох інших місцях, вони скористалися ним, аби забезпечити процвітання всього населення. І з тим самим практичним талантом, любов’ю до науки і добрим управлінням, які застосували у нафтовій сфері, вони створили лососеві ферми.

Позаяк у тих фіордах, де ти перебував, літо запізнювалося, ти ходив у помаранчевій парці, рятувальному жилеті зеленого папугового кольору, шапці, шарфі, чоботах і ґумових рукавицях. Ми здалеку побачили, як ти працюєш на круглому помості, оточеному плавучими клітками з лососем; ти був схожий на астронавта під цим небом з рожевими хмарами, з укритими снігами горами довкіл, які відбивалися в спокійному морі кришталевих і крижаних вод. Повітря було таке чисте, що боляче було дихати. Життя на лососевих фермах — дуже суворе, і мені сподобалося, що було багато жінок, які виконували таку саму роботу, що й чоловіки. Якщо ти й набрався трохи мачизму від Етельвіни — й у жодному разі не від мене, — там ти його позбувся.

Теоретично ти міг заощаджувати всю платню, але ніколи не вмів розпоряджатися грішми, вони тобі йдуть поміж пальців, як пісок, у цьому ти схожий на свою матір. Там ти витрачав їх на пиво й аквавіт для своїх товаришів. Ти був загальним улюбленцем. Мене непокоїло, що в тебе нема однієї або й кількох дівчат, позаяк метою цієї подорожі було якраз перемкнути твою увагу, щоб ти забув ту пані. Гаральд раніше за мене здогадався, що твоя увага зосереджена на іншому.

Під час обробки риби всі жінки мали однаковий вигляд, закутані блакитними фартухами й зі забраним під шапки волоссям, але коли надходила пора аквавіту, можна було побачити, що декотрі з них є вродливими дівчатами твого віку, які підробляли влітку або проходили університетську практику.

— Ти помітила, що Каміло на них навіть не дивиться? — зауважив Гаральд.

— Маєш рацію. Цікаво, про що він думає?

— Читає нам проповіді про несправедливість, численні потреби людства і свою печаль через неможливість їх задовольнити. Він неспокійний і похмурий, хоча в такому оточенні мав би бризкати радістю, — сказав мені Гаральд.

— І зовсім не згадує про дівчат. Ти думаєш, цей хлопчисько є геєм? — запитала я.

— Ні, але він може бути комуністом або збирається стати священником, — відказав він, і ми в унісон розсміялися.

Наступного дня ти запитав нас, чи віримо ми в Бога, а тому жарт попереднього дня вже не здавався мені таким смішним. У житті Гаральда релігія займала мінімальне місце. Дитиною він відвідував з батьками лютеранську службу, але вже багато років тому віддалився від релігії. Що стосується мене, то я була вихована в такому собі католицькому, прикрашеному хрестами та статуями, язичництві, де з небом постійно вівся торг серед обітниць, молитов на вервиці, свічок і літургій. Магічне мислення. Коли я порвала з Фабіаном і зійшлася з Хуліаном, мене відлучили від церкви за подружню невірність. Для мене це було покаранням, бо таврувало мене як парію в моїй родині й моєму соціальному колі, але духовного впливу на мене не справило. Церкви мені не бракувало.

Того 1993 року, перед тим, як вирушити в Норвегію, я сповнила обітницю, яку дала падре Хуану Кірозі, коли тебе затримали за вандалізм щодо Монументу рятівників Батьківщини, який тепер називається Монументом Свободи, і яку я відкладала з року в рік. Тоді, вклякнувши, я пообіцяла святому, що якщо мій внук повернеться живий, я пішки пройду значну частину Шляху Святого Якова. Я мусила зробити це сама, тож Гаральд скористався нагодою, аби поїхати на Амазонку, поки я мандрувала в Іспанію. В мої сімдесят три роки я була однією з найстарших паломниць у пілігримці між Овьєдо і Сантьяго, але шістнадцять днів твердо йшла пішки з патерицею і рюкзаком на плечах. То були дні виснаження й радості, незабутніх пейзажів, емоційних зустрічей з іншими подорожніми і духовних рефлексій. Я переглянула усе своє життя і, прибувши нарешті в собор Сантьяго-де-Компостела, мала певність, що смерть є порогом іншої форми буття. Душа його долає.

То була перша з багатьох моїх рефлексій щодо віри, Каміло.

Ти повернувся з Норвегії раніше, ніж ми сподівалися, без жодного бажання вернутися в університет, але з твердим наміром розпочати новіціат — супроти моєї волі, бо ні мені, ні будь-кому, хто тебе знав, не могло прийти до голови, що ти обереш цей тернистий шлях.

— Це не покликання, це