Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уявивши, як розлютилася б зарозуміла Танатріс, що так хизується своїм походженням, якби її зв’зали з на-агаром, нехай навіть головою Високого Дому і членом Ради, я сама не помічаю, як зловтішно усміхаюся.
− Мені шалено цікаво, що такого надзвичайного побачила прекрасна се-авін Володарів у небі над синіми Ермаїр, що на її губах з'явилася така багатозначна посмішка? − вириває мене з задумливого споглядання голос Сетору.
Ой. Вже й небу посміхнутися не можна, щоб хтось не причепився.
І чому в мене таке враження, що жрець буквально шукав привід, чим зачепити мене та втягнути у розмову?
От тільки не йому вирішувати, чи мені говорити.
Відвернувшись від вікна, я мовчки підіймаю запитальний погляд на А-атона, хоча на мене дивляться обидва господарі. І жрець.
− Тобі є що сказати, Ліно? – з якимось навіть науковим інтересом скидає білу брову мій се-аран.
Мені дозволяють самій вирішити? Несподівано. Тим паче слід бути обережною.
– Тільки якщо ви того забажаєте, мій пане, – відповідаю, ретельно підбираючи слова. – Але можна потім? Не думаю, що мої думки варті того, щоб їх озвучувати зараз. У них немає нічого особливо цікавого.
− А мені на вухо скажеш? − раптом притискається до мене зі спини Са-оір, обдаючи мою шию гарячим диханням.
Вкрай здивована, я ошелешено оглядаюся вже на нього.
− На вухо... мій пане? − округляю очі.
– Так. Ти знову розпалила мою цікавість, – багатозначно вискалюється він у посмішці. − І я не хочу чекати, поки ми залишимося наодинці.
– Це несправедливо Володарі. Посмішку чарівної Ліни помітив я, і мене ж залишать у незнанні? – обурюється Сетору.
– Ну, оскільки це наша се-авін, то все більш ніж справедливо, – недбало зауважує А-атон. − Мені теж потім скажеш, Ліно.
Почуваючись вкрай розгублено і навіть ніяково, я по черзі дивлюсь на трьох могутніх, як боги, і нереально впливових чоловіків. І бачу на їхніх обличчях майже однакову цікавість. Здається, я знову прорахувалась, і своєю відмовою лише підігріла інтерес. До того ж не тільки у Сетору, а й у своїх се-аран.
А ще, щось у їхній манері спілкування один з одним говорить мені, що у цих трьох крім політичного суперництва, швидше за все, є особисте та давнє. А тут така розвага – землянка Ліна, з допомогою якої можна зайвий раз подразнити заклятого суперника. Адже той ведеться.
Як… діти, їй богу.
І що мені робити? Начебто й не наказують. Але якщо упрусь, то ще більше роздразню.
Зітхнувши, тягнуся губами до вуха Са-оіра. А він із задоволеною усмішкою, раптово притягує мене до себе на коліна і сідає так, щоб заслонити собою від погляду Сетору.
− Я подумала, − тихесенько шепочу йому, − що було б непогано, якби в однієї високородної рії з'явився чоловік, якому під силу контролювати її надто діяльну натуру. Голова бронзових на-агарів, наприклад.
Імен уникаю свідомо. Занадто вони звучні, ще Сетору розчує.
Брови Са-оіра здивовано повзуть угору. Повільно відсторонившись, він уважно дивиться на мене.
– Це… цікаво, – видає задумливо.
І замовкає, дивлячись в одну точку, наче прораховуючи щось. Я ж залишаюся сидіти, вткнувшись чолом йому в плече і чомусь безглуздо посміхаючись. Ну, смішно ж.
Минає секунда, дві, три.
І тут мене раптово буквально вихоплює з його рук А-атон. І всаджує вже до себе на коліна.
− Кажи, − теж підставляє вухо.
Ну пустощі ж якісь. І це після виважених дипломатичних розмов. Все, що відбувається, настільки дико, що мене вже починає розбирати сміх. І жерця приголомшеного навіть трохи шкода. Он які очі величезні. У нього сьогодні день потрясінь.
Старанно намагаючись зберегти серйозне обличчя, повторюю вже другому се-аран свої думки.
− Я розумію, що це, мабуть, безглуздо. Просто подумалося, − знизую плечима, коли й він починає задумливо хмуритися.
– Ну чому ж безглуздо? У твоїх словах щось є, – відмирає Са-оір.
Переглянувшись із братом, вони синхронно повертають голови до Сетору, дивлячись на нього з новим прагматичним інтересом.
− Можу я хоча б від вас, Володарі, почути, що такого цікавого надумала ваша се-авін? – з неприхованою ноткою роздратування цікавиться жрець.
А він не боїться їх. До мене тільки тепер доходить ця, в принципі, очевидна думка. Просто раніше якось не думала. Звикла, що до моїх се-аран всі ставляться з побожним поклонінням, або страхом. Сетору ж, визнаючи їхню силу, поводиться на рівних. Цікаво, чи це чимось обґрунтовано й зумовлено? Чи він просто самовпевнений?
− До мене доходили чутки, що благородна рія Танатріс має особливу пристрасть до постільних утіх з на-агарами, − замість відповіді раптом недбало промовляє А-атон. − Кажуть, вона собі навіть пару наложників придбала цієї раси.
Ого. А от цього я не знала. Мабуть, у надто закритих колах ці чутки крутяться. В інфомережі таких відомостей відкрито не зустрічаються.
От тільки не подобається мені, що мої се-аран все-таки вирішили порушити цю тему зараз. Їм то що? А от я − зовсім інша річ. Жрець зрозуміє, що саме я про його сестру говорила. І навряд чи це йому сподобається.
– Чутки брешуть. Ці на-агари прийняли служіння і стали безмовними нашого роду, як і ваш Чотжар, – тут же скидається жрець, нагородивши мене недобрим поглядом.
− Мені цікаво, ти нас намагаєшся зараз обдурити, чи себе, Сетору? – в’їдливо вишкірюється Са-оір. – І будь ласкавий, не порівнюй вільного на-агара, спадкоємця молодшої гілки Високого Дому імперії Аша-Ірон, що добровільно зберігає наші секрети та життя, з безправними рабами, купленими для постільних забав.
− І не дивись так на Ліну. Вона нам не це повідомила, думки нашої се-авін носять куди більш безневинний характер, − холодно карбує А-атон, несподівано заступившись за мій моральний вигляд. − Не змушуй вважати тебе загрозою для неї. Наша давня дитяча дружба тобі не допоможе, жрець, якщо посмієш хоч пальцем її торкнутися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.