Читати книгу - "Віннету І"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви не маєте бажання прогулятися зі мною? — запитав він.
— Куди?
— До одного джентльмена, який хотів би з вами познайомитися.
— Познайомитися зі мною? Навіщо?
— Могли би й самі здогадатися: бо він ще ніколи не бачив жодного ґрінгорна.
— Добре, я піду з вами. Нехай широко розплющить очі.
Обличчя Генрі набуло завзятого й радісного виразу. Наскільки я знав його, це означало, що він готує якусь несподіванку. Ми пройшли вузенькими вуличками, а потім він провів мене до робочої кімнати, куди з вулиці вели скляні двері. І він прожогом увійшов, я навіть не встиг прочитати золоті букви на скляних дверях, хоча мені здалося, що там було два слова: «бюро» та «зйомка». Незабаром з’ясувалося, що я не помилився.
Усередині сиділи троє чоловіків, які зустріли Генрі дуже дружньо, а мене — ввічливо і з неприхованою цікавістю. На столі перед ними лежали карти і плани, а також численні вимірювальні пристрої: ми прийшли до геодезійного бюро.
Яку мету переслідував мій друг цим візитом, залишалося для мене таємницею. Здається, він не збирався нічого замовляти й ні про що довідуватися, а просто прийшов поспілкуватися. Розмова незабаром стала жвавою, і годі було не помітити, що вона торкалася і тих предметів, які були у приміщенні. Це мені подобалося, бо так я міг узяти в цій розмові активнішу участь, ніж коли йшлося про американські звичаї, з якими я ще не встиг як слід ознайомитися.
Урочистості у Дедвуді з нагоди відкриття залізничної лінії до Лід-Сіті. Південна Дакота, 1888 рік. Колекція фотографій Джона Ґребла з Бібліотеки Конгресу США.
Того дня Генрі, здавалося, надзвичайно зацікавився геодезією. Він хотів знати про все, і я дав утягнути себе в розмову так, що довелося постійно відповідати на запитання, пояснювати призначення різноманітних предметів і позначок на картах та планах. Я справді був цілковитим ґрінгорном, бо не зауважив задуму містера Генрі. Перша підозра зародилася у мене аж тоді, коли я розповів усе про відмінності поміж вимірами за допомогою координат, полярного та аналітичного методу зйомки, а також вимірювання за периметром, про сутність полігонометрії та тригонометричної тріангуляції[16]. Раптом я помітив, що всі три джентльмени потай кивали землемірові, і це здалося мені дивним. Я підвівся зі свого місця, щоб показати містерові Генрі, що мені час іти. Він не заперечував, і нас відпровадили ще привітніше, ніж зустріли.
Коли ми відійшли досить далеко і нас уже не було видно з канцелярії, містер Генрі раптом зупинився, поклав мені руку на плече і радісно посміхнувся.
— Сер, чоловіче, хлопче, юначе, ґрінгорне, ви дали мені можливість відчути справжню насолоду, я пишаюся вами!
— Пишаєтеся? Чому?
— Бо ви перевищили усі мої рекомендації і сподівання цих людей!
— Рекомендації? Сподівання? Я вас не розумію.
— Але ж усе дуже просто. Нещодавно ви стверджували, що розумієтеся на геодезії, і щоб перевірити, чи говорили ви правду, а чи просто вихвалялися, я відвів вас до свого доброго знайомого, щоб він спробував ваші знання на зуб. Цей зуб дуже здоровий, і ви з честю витримали перевірку.
— Вихваляння? Містере Генрі, якщо ви вважаєте мене здатним на таке, я більше ніколи не прийду до вас!
— Не будьте смішним! Ви ж не можете позбавити такого старого чоловіка, як я, задоволення бачитися з вами. Хоча б через вашу подібність із моїм сином. Можливо, ви були ще раз у містера Корнера?
— Я відвідую його щоранку.
— І об’їздили рудого огира?
— Так.
— Буде щось путнє з цього коня?
— Я сподіваюся. Але сумніваюся, що покупець зможе давати собі з ним раду так само легко, як я. Він звик лише до мене, а всіх інших скидає з себе.
— Це мене страшенно тішить! Отже, здається, кінь хоче возити лише ґрінгорнів. Ходімо сюди, цією бічною вуличкою! Ви знаєте кнайпу на тому боці вулиці, там можна дуже добре попоїсти і ще краще випити. Треба відсвяткувати те, що ви так успішно витримали іспит.
Я не міг зрозуміти Генрі: його ніби підмінили. Він, цей самотній, відлюдькуватий чоловік, хотів поїсти у кнайпі! Його обличчя також було інакшим, ніж завжди, а голос звучав дзвінкіше й радісніше, ніж зазвичай. Іспит, сказав він. Це слово привернуло мою увагу, але я не надав йому особливого значення.
Відтоді містер Генрі почав відвідувати мене щодня і ставився до мене як до найкращого друга, якого незабаром боїться втратити. Але в мене не виникало гордості за те, що він так вирізняє мене з-поміж інших. Він завжди тримав напоготові образливе слово «ґрінгорн», яке дратувало мене.
Як не дивно, але в той самий час
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету І», після закриття браузера.