Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

196
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 184
Перейти на сторінку:
Рейк'явіку, почали гуртуватися довкола Рудобородого. Надто убогі були скелі Ісландії, щоб прогодувати корів і овець, в порівнянні з тими, про які невтомно розповідав цей фантазер, називаючи відкриту ним землю Гренландією — Зеленою Землею.

Картини, які Ерік малював перед своїми співвітчизниками, певно, були далекі від дійсності. Чи вірив у них Рудобородий? Історія про це умовчує. Відомо тільки, що він знову, цього разу вже добровільно, вирушив до берегів землі, яка запалила в умах вікінгів стільки оманливих надій. Плив не сам, а на чолі великого каравану човнів, ущерть завантажених людьми з усім їхнім скарбом, рільничим знаряддям, худобою. Після довгої подорожі через бурхливі незнані води чотирнадцять з тридцяти п'яти човнів досягли мети.

Кліматичні умови були надзвичайно важкі, а проте поселення вікінгів на західному і південно-східному узбережжях Гренландії розвивались і множилися. Зима тривала там багато місяців, але призвичаєні до важкого життя в Ісландії вікінги й тут якось давали собі раду.

Оселившись на помережаних фіордами берегах, вони випливали в море, полюючи на звіра, виряджалися в усе нові й нові подорожі і забирались чимраз далі й далі. Під час однієї такої мапдрівки Лейф Щасливий — син Рудобородого Еріка — досяг невідомих берегів, про які гарно розповідається у стародавніх норвезьких сагах. На підставі його описів сучасні вчені припускають, що він на п'ять століть раніше за Колумба дістався до Північної Америки в районі лабрадорського узбережжя.

Рудобородий Ерік, як виявилося, був добрий господар країни, оманлива назва якої — «Зелена» — збереглася донині. Клімат Гренландії у ті часи був значно тепліший, ніж тепер, у цьому вже немає ніякого сумніву. Поселенці держали там худобу і випасали її на справедливо поділених між усіма мешканцями луках та пасовиськах. Їжі не бракувало, хоча хліб був не часто, бо тільки небагатьом щасливцям удавалося виплекати морозостійкі види збіжжя.

Хутра полярних звірів і цінні моржові ікла вікінги переправляли до Європи, вимінюючи за них потрібне для спорудження човнів та будинків дерево і тканину на одяг. Археологічні знахідки, які чудово збереглись у вічній мерзлоті, свідчать про неабияку заможність тогочасних гренландських поселенців.

Услід за першими переселенцями туди припливали юрбами нові й нові люди. Найбільший господарський розквіт поселень гренландських вікінгів припадає на XI і XII століття. Наприкінці ХІІІ століття пожвавлена торгівля з Європою починає занепадати, і від колишнього заможного життя переселенців не залишається й сліду. Дедалі рідше запливають сюди кораблі з далекої Європи. Невідомо, що спричинилося до того. Чи то несприятливий стан політичних відносин, а чи страшна епідемія чорної віспи, що лютувала в Норвегії і Данії? Через брак дерева на будування й ремонт човнів вікінги не могли вирушати в мисливські походи. На Зеленій землі з'явилася примара голоду і злиднів. Відрубності Гренландії сприяло певною мірою і раптове загострення клімату в наступні століття. Крига, що облягала дедалі більші простори північних морів, ставала нездоланною перешкодою для вутлих вітрильних суден. Сумний кінець золотих часів наближала також боротьба з ескімосами за мисливські угіддя. Досі ескімосів не було в Південній Гренландії. Тепер вони витісняли вікінгів, валом насуваючись із півночі. Люди гинули, поселення руйнувалися. На сотні років запали в непам'ять перші сміливці, що не побоялись оселитися на узбережжі незнаного північного острова.

У середні віки досягнення попередніх епох покриваються забуттям. Знову появляються твердження, що Земля плоска або що вона — величезпа скриня, а над нею — рай. Поширюються байки про краї, які спалює вічна сонячна спека, і краї, що тонуть у мороці, бо туди ніколи не заглядає сонце.

Людська уява заселяє моря і континенти далекої невідомої Півночі якимись дивними фантастичними створіннями. Тогочасні літописці багато розповідають про чоловіків із собачими писками, про жінок, порослих шерстю і з бородами до пояса, про велетнів і карликів, між якими точаться криваві битви. Той забобонний страх перед далекими землями, страх пізнання нового відчувається також і в пізніших літописців. Один з них, Адам з Бремена, розповідає про бувалого норвезького короля, що, вирішивши дослідити, чи далеко тягнеться Північний океан, сам на чолі багатьох кораблів вирушив у подорож на північ. Перед самісінькою безоднею, там, де кінчається світ, його огорнула глибока пітьма. З великими труднощами пощастило королеві уникнути таємничих прірв, і він поспішно вернувся додому.

Через кілька десятків років тогочасні літописці так писали про Гренландію: «…поза прибережним пасмом льоду розкинувся багатий, вкритий зеленню край з теплим кліматом і буйними лісами, край, заселений щасливими людьми, зовсім відокремлений від решти світу…» Чи мав слушність Рудобородий Ерік?


II
НА ЛИЖАХ ЧЕРЕЗ ГРЕНЛАНДІЮ
_____________________
Розділ сьомий
«ТАКА ІДЕЯ МОГЛА ВИНИКНУТИ ТІЛЬКИ У МОЛОДОГО НЕДОСВІДЧЕНОГО ЗАЙДИГОЛОВИ!»

Серед забобонів середньовіччя скоро забулися прекрасні подорожі першовідкривачів-вікінгів, стерлася також історія походження назви Гренландія. Та після мороку незнання настали часи географічних відкриттів. Мандрівники і найсвітліші вчені довели, що земля кругла. Поширення вітрила і винайдення компаса надавали сміливості до дальших подорожей. Пливучи весь час на захід, можна було дістатися на Далекий Схід, що вабив незмірними багатствами. Відома на той час дорога в цю частину світу пролягала через землі Європи й Азії. Щоб прокласти постійний торговельний шлях, треба було мати величезну армію, яка зброєю виборювала б мало не кожну п'ядь землі. Далека й небезпечна то була путь. І дорога. Отож лишалося тільки море. Величезний нічийний водний простір видавався людям найзручнішим шляхом.

Відшукуючи прохід до скарбів Далекого Сходу, багато суден пропливало у XVI столітті біля негостинних берегів Гренландії. Капітани знали, що, коли б їм, боронь боже, довелося завернути до цих скелястих берегів, то вони мали б добре пильнувати, остерігаючись хижих звірів, що водилися в лісах, та диких людей, яких ніхто ніколи не бачив. Тож і не дивно, що серед моряків з покоління в покоління передавалися жахні легенди про

1 ... 7 8 9 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"