Читати книгу - "Безхатько в подарунок, Селена Рейні"

– Що це? – дивився у миску.

– Борщ, – нахмурившись відповіла дівчина.

– Він свіжий? – запитав з насторогою.

– Так.

– Але він вже позеленів…

– Борщ зі щавлю.

– І тут плаває щось дивне…, – грав ложкою у мисці.

– Ах, це… Я збиваю яйця з борошном і вливаю у борщ. Так ситніше, – спробувала пояснити.

– Ааа… Ніколи не їв такого.

Христина тяжко зітхнула. Яким же бідним потрібно бути, щоб ні разу в житті не скуштувати щавлевий борщ з яйцем? Коли перестане сніжити й Павло піде, потрібно буде дати йому з собою сала в дорогу.

– Це смачно, – усміхнувся їй, після того, як відправив першу ложку до рота.

Вона зі здивування дивилася як він їсть. Картоплю розжовував швидко. А от хлібну скоринку довго перекидав у роті. Взяв іншу ложку і додав у свою тарілку сметану.

– Буду їсти зі сметаною! Так краще! – задоволено вигукнув.

Христина не стрималася і засміялася.

– Я туманно пригадую те, що відбулося вчора. Але не пам’ятаю ще когось окрім тебе. Ти живеш тут сама? – запитав, відставивши порожню тарілку.

Христина підвелася, щоб налити йому ще борщу.

– Я, мама, тато та сестра приїхала сюди з міста, щоб зустріти тут Різдво. Вони поїхали, а я залишилася на кілька днів, щоб попрацювати. Тож так, я тут сама, – тихо додала.

– Зрозуміло, – ніяково мовив. – Не хвилюйся, я не заважатиму тобі. Посиджу тут тихенько. Мене не потрібно няньчити, як дитину. Розгадаю кілька кросвордів, – кивнув на газету на підвіконні. – А коли відновлять електроенергію, наберу другу.

– Добре, – мовила, натягуючи на голову хустку, – я залишу тобі борщ та хліб. Перекусиш, коли зголоднієш. Там на поличках є тушонка. У баняку узвар. А на вечерю принесу щось інше.

– Дякую, – усміхнувся.

Дівчина усміхнулася у відповідь, – трохи напружено та скромно. А тоді відчинила двері й вийшла у заметіль. Мурза в останню секунду встигла скочити за нею.

А Павло опустився на ліжко, яке жалісливо скрипнуло під його вагою та вигнулося дугою. Він розумів, що лякав дівчину. Зрештою, він і сам би почувався некомфортно, якби йому раптово довелося прийняти у себе бородатого незнайомця.

Але вирішив, що все не так вже й погано. Так, його вразив туалет на дворі. І від цих шкарпеток ноги чешуться. Але він живий. Його нагодували. І в нього власні апартаменти.

Зручно примостившись, він розклав на колінах газету і почав вписувати слова у клітинки.