Читати книгу - "Сни Клеопатри, Rada Lia"

Розділ 6

Це вже був другий день після їхнього весілля, а Антоній з Клеопатрою все ще не вилазили з ліжка.

— Я не можу насолодитися тобою, — прошепотів чоловік, цілуючи внутрішній бік долоні цариці. Та лиш змучено, а проте щасливо усміхнулася.

— Дві доби кохання, любий, це прекрасно, але треба іноді їсти, пити та дихати свіжим повітрям. Інакше це будуть наші останні дні на цій землі.

Очі чоловіка спалахнули. Він нахилився до її вуха й прошепотів:

— Я би з задоволенням з'їв тебе, моя повелителько, — а потім пристрасно поцілував у губи.

Раптом кімната освітилася сонячним світлом. Сонце з вікна засяяло так яскраво, що зблідли й щезли контури кімнати, меблів, а також ліжка, на якому кохалися Клеопатра з Антонієм.

 

Маша неохоче розплющила повіки. Сонце й дійсно світило їй прямісінько в очі й заважало спати.

— Антоній, — прошепотіла вона жалібно. — Я не хочу назад. Не хочу прокидатися.

— Ти вже встала? — пролунав у неї над вухом занепокоєний голос Івана. — Вже друга година дня. Ти від ранку у ліжку. Може, хоч поїси щось? 

— Відчепися від мене й дай поспати! — несподівано навіть для самої себе грубо відрізала Маша. Вона відвернулася до стіни й закрила очі: “Антоній, ну, будь ласка, я хочу знову бачити цей сон”, — подумки промовила вона.

Іван тим часом здивовано витріщався на кохану, яка за весь час їхнього знайомства ні разу не підвищувала на нього голос.

— Та що з тобою відбувається? — прошепотів він.

 

Телефон у його кишені завібрував.

— Дядько Петро, зараз на жаль немає нових знахідок. Машка захворіла, то ми поки вдома сидимо, але як тільки щось знайдемо…

— Я не з цього питання, синку, — пролунало у слухавці. — Я з приводу того кольє, що ви приносили. Чи ви його вже продали?

— Ще ні. Машка не хоче. Вчепилася в нього наче кліщ. Навіть спить у ньому. А що?

— Та ні, нічого… — дядько Петро завагався. — Просто краще не тримайте його довго у себе. Такі речі, вони небезпечні.

— Чим це? Своєю красою? — розсміявся Іван.

— Ти ж чув про прокляття фараонів і всіляке таке? А це кольє явно царська річ. Краще не наражати себе на небезпеку й відразу позбутися його.

Коли Іван поклав слухавку, то замислився. У прокляття він не вірив, однак хлопець вже давно зрозумів, що в цьому світі все може бути.

Він підійшов до ліжка, тихенько нахилився над дівчиною і простягнув руку до прикраси. Коли Іван торкнувся до смарагду, то відчув щось схоже на електричний імпульс. Маша вмить прокинулася й вскочила у ліжку.

— Що ти робиш? — перелякано вигукнула вона.

— Я просто хотів його зняти, щоб тобі зручніше було спати

— Не смій його чіпати! — прошипіла дівчина. Вона залізла у куток ліжка й обхопила кольє обома руками. Маша була схожа на маленького дикого звіра, який захищає щось дуже цінне власним життям.

— Добре-добре, — підняв руки догори Іван. — Я зрозумів. Більше не займатиму.

Він вийшов з кімнати й зачинив двері. Чоловік спохмурнів, напружено думаючи, що робити далі.

 

Тим часом Маша знову провалилася у сон, де красень Антоній стискав її в обіймах на м'яких простирадлах, усіяних пелюстками троянд. 

Вона вже відчувала змішані пахощі аромату сандалового дерева, троянд і кориці, як різка думка прорізала їй мозок: “Я ж кохаю Івана. Що це зараз відбувається і навіщо мені Антоній? — Та вмить її думка була придушена іншою, внутрішнім криком. — Ні! Ти любиш і завжди любила Антонія. Тільки його!”

Не змігши їй протистояти, Маша змирилася й знову поринула у сон, де на неї чекав Антоній.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍