Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 8: Тінь помсти

 

Емір Шенгіз стояв на складі, чекаючи на Дживана. Його серце билося швидше від хвилювання та злості. Він мав намір вирішити все на місці, покарати тих, хто відповідає за смерть його батька. Коли Дживан, Ахмет і Ібрагім нарешті приїхали, склад був порожнім. Нікого, лише темрява та пустота.

Ахмет, озираючись, спитав:

— Ахмет: “Дживан, як таке могло статись?”

— Дживан: “Юсуф! Як ти міг допустити це?”

Юсуф, який стояв поруч, виглядав збентеженим, але злісно відповів:

— Юсуф: “Він вбив наших людей…”

— Ібрагім: “Однією людиною це зроблено?”

— Дживан: “Не може бути, щоб один чоловік перебив стільки людей! Юсуфе, дізнайся, хто це зробив. І зроби все, щоб він заплатив!”

Тим часом Емір Шенгіз прийшов до Айлін. Вона стояла біля дверей, коли побачила його.

— Айлін: “Емір? Де ти був?”

Емір, трохи затиснутий своїми емоціями, відповів:

— Емір Шенгіз: “Я тобі не казав, але я знайшов вбивцю батька.”

— Айлін: “Хто вони?”

Емір подивився на неї з серйозним виразом обличчя:

— Емір Шенгіз: “Карабашоглу. Вони впливові, мають статус, але це не дає їм права вбивати невинних людей.”

Айлін обняла його, намагаючись заспокоїти:

— Айлін: “Мені так шкода.”

Тим часом Евсун вирішила дізнатися більше про ситуацію. Вона попросила Селіма знайти Еміра Шенгіза. Він погодився.

— Евсун: “Дякую, Селіме. Буду вдячна, якщо це залишиться між нами.”

— Селім: “Що ти будеш робити з тим чоловіком?”

— Евсун: “Я розповім тільки тоді, коли буду впевнена.”

— Селім: “Гаразд, я чекатиму.”

Евсун сіла в машину, відправившись на зустріч з Еміром.

На пристані Емір Шенгіз був разом зі своїм другом Мете. Вони були знайомі ще з дитинства, і Мете завжди був для нього не просто другом, а братом.

— Емір Шенгіз: “Брате…”

— Мете: “Як ти, брате?”

— Емір Шенгіз: “Не знаю, Мете… Мені так боляче. Я хочу помститися.”

— Мете: “Ти пограбував склад. І що далі? Наскільки далеко ти готовий йти?”

— Емір Шенгіз: “Я змушу їх відчути те саме. Дживан помре.”

— Мете: “Гаразд, заспокойся. Але пам’ятай, що потрібно бути обережним.”

Саме в цей момент з’явилася Евсун. Вона повільно підійшла до них.

— Евсун: “Емір Шенгіз…”

— Емір Шенгіз (поглядом виказує нерозуміння): “Що ти тут робиш?”

— Евсун: “Нам потрібно поговорити.”

Мете, зрозумівши, що це важливо, сказав:

— Мете: “Я вас залишу.”

Емір Шенгіз подивився на Евсун, але не сказав нічого. Тільки після кількох секунд мовчання заговорив:

— Емір Шенгіз: “Кажи.”

— Евсун: “Ти пограбував склад?”

— Емір Шенгіз: “Я вже тобі казав, так, я це зробив.”

— Евсун: “Я допоможу тобі, якщо доведеш, що моя сім’я винна.”

Емір Шенгіз обернувся спиною, наче готовий   йти, але Евсун зупинила його:

— Евсун: “Тобі ж вигідно, якщо я тобі допоможу. Я знаю все.”

Емір, злегка розгублений, запитав:

— Емір Шенгіз: “Чому я маю вірити тобі?”

— Евсун: “Бо в тебе немає іншого виходу.”

Емір знову повернувся до неї, цього разу його погляд був проникливим:

— Емір Шенгіз: “Я навіть не знаю твого імені.”

— Евсун: “Я Евсун. Евсун Карабашоглу.”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍