Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Евсун повернулася додому. Біля будинку стояв її батько, Дживан. Вигляд його був суворим, і це змусило її серце битися швидше. Вона відчула, що щось сталося, щось важливе.
Дживан: «Де ви були? Звідки їдете?»
Селім: «Пане Дживан, ми були на пристані.»
Дживан: «Я питаю в Евсун.»
Дживан подивився на свою доньку з розумінням, але і з певним докором.
Дживан: «Селіме, залиш нас.»
Селім зробив крок назад і зник з поля зору. Дживан і Евсун залишилися наодинці. Питання у нього були важливі, і його голос звучав з ноткою тривоги.
Дживан: «Ти знаєш, що сталося?»
Евсун: «Що таке?»
Дживан: «Вбили Ібрагіма, на мене був замах.»
Слова батька відразу ж вдарили її по серцю. Вона відчула, як холодні хвилі страху пройшли по шкірі.
Евсун: «Хто це зробив?»
Дживан: «Ми це ще з’ясовуємо. Тепер нікуди не виходь, занадто небезпечно.»
Евсун кивнула, але на її обличчі була суміш турботи й збентеження. Вона не могла зрозуміти, хто стоїть за цією трагічною подією і чому все це відбувається. Вона пішла до себе в кімнату, занурюючись у свої думки.
На її телефоні з’явилося повідомлення. Це був Емір Шенгіз, і він залишив їй свій номер. Це був знак, що ситуація виходить на новий рівень.
Через деякий час до Евсун прийшов Левент. Його обличчя було напруженим.
Левент: «Де ти знову була?»
Евсун: «Їхала розвіятись трохи.»
Левент поглянув на сестру з нестримною строгою увагою.
Левент: «Тепер ні кроку з дому.»
Евсун змусила себе посміхнутись, хоча серце все ще було повне суму і тривоги.
Евсун: «Гаразд.»
Всі лягли спати, але Евсун не могла заснути. Розум не давав їй спокою. Вона постійно думала про те, що трапилося з Ібрагіма, хто стоїть за цими подіями і чому все так складно.
Вночі сталася ще одна трагедія. Айше раптово почала почуватися погано, коли побачила незнайомого чоловіка, який почав погрожувати. Левент відвіз Айше і Евсун в лікарню.
У лікарні все стало ще гірше. Лікар, який прийняв їх, подивився на Евсун зі співчуттям.
Евсун: «Лікарю, як вона?»
Лікар: «Мені шкода, але дитину ми втратили.»
Евсун не могла повірити в те, що чує. Це було більше, ніж біль, це була справжня катастрофа.
Евсун: «Як це? Дитина…»
Лікар: «Мені шкода.»
Евсун почала плакати, відчуваючи, як весь світ ніби обрушився на її плечі.
Евсун: «Як мамі це пережити? Це такий біль.»
Вона швидко побігла до матері.
Евсун: «Мамо, як ти?»
Айше: «Мені вже краще, як дитина?»
Евсун: «Мамо, дитини нема.»
Айше не могла повірити. Вона почала кричати, не розуміючи, що відбувається.
Айше: «Як?»
Евсун: «Померла «
Айше не витримала шоку і почала кричати з болю.
Айше: «Ні, ні, ти брешеш! Думай, що говориш!»
Лікарі вкололи Айше заспокійливе, але болісний стогін матері залишався в повітрі.
Евсун повернулася додому, щоб знайти якийсь спосіб заспокоїти себе. Всі ще не могли зрозуміти, як їм пережити це горе.
Дживан: «Евсун, де ти була? Де Айше?»
Евсун: «Мама в лікарні. Вона втратила дитину. Поїдь до неї, будь поруч.»
Дживан лише кивнув і відразу поїхав до лікарні.
Евсун зайшла до своєї кімнати, схилилася на ліжку і почала плакати. Її серце розривалося від болю, але ще була одна річ, яку вона повинна була зробити. Вона взяла телефон і вирушила на пристань, де зустрілася з Еміром Шенгіслом.
Евсун: «Емір Шенгіз!»
Емір: «Евсун?»
Евсун: «Це ти зробив?»
Вона дивилася на нього з гнівом і болем.
Емір Шенгіз: «Що зробив?»
Евсун: «Ти погрожував моїй мамі?»
Емір Шенгіз: «Що? Ні!»
Відчуття злості і обурення не покидало Евсун.
Евсун: «Ти брешеш, як ти міг?»
Емір Шенгіз: «Що сталося?»
І ось тоді Евсун не витримала. Сльози ринули з її очей.
Евсун: «Мама втратила дитину.»
Емір, побачивши її біль, зменшив свою захисну маску, але не міг знайти правильних слів.
Емір Шенгіз: «Мені шкода…»
Евсун дивилася на нього з ненавистю.
Евсун: «Це ти винен, але я так це не залишу. Знай, це не залишиться непокараним. Я обіцяю.»
Її слова були вперті і сповнені глибокої рішучості.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
