Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 8: Клітка закривається

Денис не спав усю ніч. Він сидів на підлозі у своїй вітальні, в оточенні ноутбука, роздрукованих звітів і нотаток. Темрява за вікном поступово змінювалась сірим світлом світанку. У голові нуртував хаос — пазл почав складатися, але бракувало кількох фрагментів. Надто важливих.

 

Савченко або живий, або його ім’я використовують у злочинних цілях. Павло — не просто частина гри, а один із гравців, якщо не головний режисер. А фонд "Майбутнє дітям" — лише вершина айсберга.

 

О восьмій ранку Денис уже був у машині. Він попрямував до старої промзони — туди, де, за словами його інформатора, іноді зустрічались люди Павла. Він не мав ордера, не мав офіційної підстави — лише інстинкт, який ще жодного разу його не підводив.

 

Серед бетонних коробок він помітив мікроавтобус із затемненими вікнами. Усередині хтось сидів. Денис витягнув телефон і зробив кілька знімків. Через кілька хвилин із будівлі вийшов чоловік — кремезний, у куртці з капюшоном. Він щось передав у мікроавтобус, а потім сів на мотоцикл і зник у напрямку центру міста.

 

Денис вирішив ризикнути — підійшов ближче. Автівка була пуста. Але в салоні він помітив конверт. Пустий, окрім одного — всередині лежала флешка. Не думаючи довго, Денис забрав її і швидко повернувся в машину. Це була помилка.

 

У дзеркалі заднього виду він помітив іншу автівку — сірий джип. Вона з’явилася несподівано, і кожен його поворот повторювався в дзеркалі з точністю. Серце забилось сильніше. Денис зробив три різких маневри і звернув у підземний паркінг торгового центру. Вискочив із авто й сховався за стіною.

 

Автівка проїхала повз і зникла.

 

Він знав — це вже не просто нагляд. Це полювання.

Повернувшись до відділку, Денис одразу відкрив флешку. Всередині — десятки зашифрованих файлів. Але один із них був відкритий. Відео.

 

На записі — темна кімната. Лише одне джерело світла — настільна лампа. На стільці сидів Савченко. Побитий. Живий.

 

— Якщо хтось бачить це… — сказав він слабким голосом, — мене тримають... Я не знаю, де. Павло… він не той, ким здається. Він...

 

Запис обірвався.

 

Денис відкинувся на спинку стільця. Його трясло. Це було підтвердження — беззаперечне.

 

— Отже, живий… — прошепотів він.

 

Того ж дня він зустрівся з Ларисою.

 

— У нас є все, щоб рухатися далі, — сказала вона. — Але нам потрібна людина з прокуратури. Хтось, хто не боїться.

 

Денис знав лише одного — старого прокурора Климчука, чесного, прямого, якого всі давно списали з рахунків.

 

Вони домовилися про зустріч того ж вечора. І хоча Климчук вже був на пенсії, він слухав уважно.

 

— Вони розгнили до кісток, — сказав він після паузи. — Але ти маєш шанс. Головне — не схибити. Якщо ти вдариш — бий в саме серце.

 

Денис кивнув. Він розумів: клітка поволі закривалася. Але в середині не лише здобич — а й небезпека.

На світанку наступного дня він відправив флешку копіям трьом надійним людям. Якщо з ним щось трапиться — правда не зникне.

 

Павло більше не був лише підозрюваним. Він став ворогом.

 

І Денис знав — вони обидва вже перейшли межу, за якою нема вороття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍