Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

Розділ 4

Минуло декілька місяців з дня весілля мого батька та матері Андрія. Ми тепер стали ріднею, хоч Андрієві це і не сподобалося.  Мабуть він все-таки перехотів виконувати свої погрози,бо почав приходити в гості до батьків і мабуть бачив, як кохають наші батьки одне одного. Одного разу ми приїхали до батьків на один такий сімейний вечір. Ми зустрілися  біля ліфта.

-Привіт.- привіталася.

-Привіт.- привітався він сухо і подивився на мене.

-В гості?- спитала я.

-Так.- каже Андрій.

-Я  рада, що ти зрозумів, що наші батьки заслуговують на щастя.- кажу я.

Він так дивно на мене глянув. А потім усміхнувся дуже привабливою посмішкою.

-Так, ти була права.- сказав він.

-Як твоє життя? З кимось зустрічаєшся?- питає він.

-Поки ні. Навчання  та робота забирає дуже багато часу.- кажу я. – А ти?- питаю я.

-Теж поки вільний.- каже він.

-На кого навчаєшся?- цікавиться Андрій.

-На лікаря. А ти? Навчаєшся? Працюєш?- цікавлюся я.

-І те і те. Навчаюся на юриста. Точніше вже закінчую в цьому році. А ще стажуюся в суді.- каже він.

-Зрозуміло. А як без тебе твоє навчання та робота?- питаю я.

-Я перевівся на заочне. А роботу знайшов тут у суді.- каже він.

Нарешті ліфт приїжжає на місце призначення. Андрій по-джентельменські випускає мене з ліфта і ми підходимо до квартиру, де я натискаю на дзвінок. Через хвилину двері відчиняються і до мене кидається Вероніка.

-Сестричко! Я скучила.- обнімає та цілує моя маленька шкода.

-І я за тобою скучила, моя маленька не слухняна сестричко.- кажу я і міцно її обнімаю.

-Доброго вечора.- вітаєть нас батьки.

-Доброго вечора.- вітаємося ми.

-Дуже раді, що ви до нас завітали. Проходьте.- каже Валентина.

Час минає швидко за жартами та цікавими історіями, які розповідає мій батько. Мені просто незвично бачити його таким.  Він дивиться на Валентину і його очі випромінюють любов, повагу та турботу.

-Ну, що молодь, які у вас плани на літні канікули?- запитує мама.

-Мабуть працювати А що?.- каже Андрій.

-Справа в тому, що ми хочемо поїхати  відпочити на море. В Крим.- каже тато.

-А Вероніка?- питаю я.

-Поїде з нами. Ми  хочемо попросити вас приглянути за квартирою.- просить Валентина.

-Не проблема.- каже Андрій.

-А наскільки ви їдете?- цікавлюся я.

-На 10 днів.- каже батько.

-Діти, ми тут нещодавно котика завели, взяти його з собою не зможемо, тому просимо, що ви приходили її годувати.- прохає Валентина.

-Мамо, ти ж щнаєш, що я не люблю котів.- каже Андрій.

-Тому і прошу, щоб його годувала Яна, а ти будеш їй допомагати.- каже Валентина.

-Добре, мамо. Я згоден.- каже Андрій.

На тому і вирішили. Через два тижні наші батьки вирушили на відпочинок до Чорного моря.  Після роботи в лікарні вичавлена як лимон іду на зупинку. Зі мною рівняється машина. З машини лунає музика, чути гомін галасливої компанії. Збільшую кроки, хоч від втоми майже не має сили. Та раптом машина спиняється та з неї виходить двох хлопців та перекривають мені дорогу.

-Красуне, поїхали з нами до клубу.- каже один з них протягаючи до мене свої липкі руки.

-Дякую. Але я не хочу.- кажу я і намагаюся слідувати далі. До зупинки лишаються лічені кроки, але мене хапають на руки і незважаючи на мої споби протесту, несуть до машини. Мене огортає липкий страх. Але в цю хвилину чути звук мотоциклу, світло від фар сліпить очі. В цей час вириваюся з рук і бачу, що мотоцикл зупиняється і хтось мене гукає:

-Біжи  сюди!-кличе знайомий голос.

Штовхаю хлопця, що стоїть поряд і мчу до мотоцикліста. Хутко одягаю запропонований шолом, хапаю водія за тулуб і ми мчимо від погоні. Стільки адреналіну я мабуть не відчувала!  Нарешті ми відриваємося від погоні і опиняємося біля будинку батьків.

-Дякую за порятунок.- кажу я встаючи з мотоцикла.

-Ти помітила, що мені вже вкотре доводиться тебе рятувати.- каже Андрій, знімаючи шолом.

-Як ти? Вони тобі нічого не зробила.- схвильовано мене оглядає.

Зустрічаємося поглядами і чомусь починаю тонути в його очах.

-Ти встиг вчасно.- кажу я хрипло.

-Це добре.- шумно видихає Андрій, та відходить від мене.

-Нагодуємо кота?- питаю я і йду в бік будинку.

-Так. Авжеш.- каже Андрій і ми піднімаємося до квартири.

-До речі, як ти опинився біля зупинки?- питаю я.

-Приїхав, щоб тебе забрати. Мабуть втомилася?- питає оглядаючи мене, мої щоки чомусь починають палати під його поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍