Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

-Страшенно. Дуже важко бути лікарем, але це приносить  задоволення, коли рятуєш чиєсь життя.- кажу я.

-Вже доводилось чиєсь рятувати?- цікавиться мій зведений брат.

-Ні. На жаль поки ні. Ще потрібно багато навчитися. Поки роблю уколи, ставлю крапельницю, виконую призначення лікаря.- кажу я.

-Зрозуміло.- каже Андрій, сідаючи на диван.

-А як минув твій день? – цікавлюся я.

-Теж неймовірно втомився. Дуже багато справ, документів мав вивчити.- каже та втомлено позіхає.

Кличу кицьку та готую їй корм.  Потім заразом поливаю квіти. Коли заходжу в кімнату, то бачу, що Андрій заснув на дивані. Вирішую його не будити і вкриваю його пледом. Сама приймаю душ та лягаю в  ліжко, бо теж дуже втомилася. Вранці, коли звучить звук будильника не розумію, де я і що я тут роблю. Одягнувши халат йду в душ і вийшовши з нього бачу Андрія, чкий в обнімку з кішкою. Роблю фото цього милого кадру, але забуваю вимкнути спалах. Андрій прокидається.

-Що це? Де я? Що ти робиш?- питає тручи сонно очі.

Чесно кажучи це виглядає дуже мило.

-Ти вчора заснув, я тебе вкрила. А Анжеліка, мабуть відчула твою добру душу і прийшла зігрітися.- кажу я.

-Чому саме до мене? Я не люблю котиків.- каже він і піднімається з дивану.

-Нічого незнаю. Та вигляд ти мав дуже милий. Зараз відправлю батькам. – кажу я, але Андрій вихоплює телефон і хоче видалити фото.

-Віддай, мій телефон.- кажу я намагаюся його забрати.

-Ось тримай.- каже він, мабуть, видаливши фото.

Піднімає телефон високи піднявши руки. Оскільки, я трохи нижче намагаюся підскочити та забрати телефон. Раптом я послизаюся і вже готуюся до зустрічі з підлогою, коли мене підхоплюють сильні руки.  Серце починає скажений ритм, зустрічаю погляд Андрія, який чомусь дивиться на мої губи.

Дивлюся на нього, відчуваю, такий же шалений ритм його серця. Раптом нас приводить до тями Анжеліка, що починає нявкати. Андрій мене відпускає і ми обоє видихаємо.

-Анжеліко, йти сюди я тебе погодую.- кажу я.

-Я тебе почекаю на дворі.- каже Андрій.

-Та я краще на метро. Можеш їхати. Не чекай.- кажу я.

-Як хочеш.- каже він і двері квартири зачиняються.

І що це було, Яно? Ти що мало не поцілувалас свого брата? Хоч і зведеного. Але ж він не завжди був моїм братом.  Згадую те літо, за містом. Як ми познайомились, як він не дав мені потонути, танцював зі мною, захищав від старших хлопчаків. Нічого не сталося. Це просто хвилина слабкості.  Потрібно менше перетинатися. Виходжу на двір і на щатя не бачу мотоцикла. Прямую до метро та їду на навчання. Так минає декілька днів. З тих під я сама годую кота, та майже не спілкуюся з Андрієм. Сьогодні мене колеги запросили на святкування дня народження в кафе і я погоджуюся. Тому після роботи перевдягаю принесену сукню, підправляю мейкап та збираю волосся у високий хвіст.

-Готова, запитує моя колега Аліна.

-Готова.- кажу я.

Виходимо на вулицю, де нас чекає таксі. Їдемо до кафе. Раптом мені дзвонить Андрій.

-Привіт. Як справи? Тебе сьогодні забрати? Буду у вашому районі?- питає він.

-Андрію, в мене сьогодні планина вечір, тому чи не міг би ти сам провідати Анжеліку.- кажу я.

-Добре.- каже він і закінчує дзвінок.

-Що там проблеми? – питає Аліна.

-Та ні, все добре.- кажу я.

Ми приїджаємо в кафе, вітаємо іменинника і починаємо святкування. Оскільки  втолена, та ще й додала алкоголь, то хочу спати. На хвилинку закриваю очі, сівши на зручний диванчик, доки всі танцюють. Коли відкриваю очі, бачу поряд Андрія, що розмовляє з Аліною.

-Вона дуже втомилася. Оскільки ви з нею розмовляли перед поїздкою, я тебе й набрала.- пояснює колега.

-Прокинулась, спляча красуне?- питає Андрій усміхаючись.

-Я що заснула?- питаю.

-Так. Є трохи.- каже Аліна всміхаючись.

-Поїхали додому.- каже Андрій.

-Добре, зараз. Знайду свою сумочку.- кажу я.

-Дякую за вечір.- кажу я і ми йдемо з Андрієм на вихід.

 Ледве не падаю біля машини, але мене підхоплюють під руки .

-Нещастя моє.- каже Андрій мені на вухо, опікаючи подихом.

-Що? Сам ти нещастя. Я тебе не кликала. -кажу я і намагаюся вийти з таксі, яке нас чекає.

-Яно, не дуркуй, сідай в машину.- каже Андрій, та намагається посадити мене в машину.

-А де твій мотоцикл?- питаю.

-Ти мабуть ще й трохи пила?- питає Андрій всміхаючись.

-Я була на святі. Трохи випила.- кажу я.

-Яно, давай поїдемо. Я тебе відвезу додому.- каже Андрій.

-А чому це ти став такий добрий?- питаю я.

-З тобою я завжди такий.- каже він.