Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 6: Підслухана розмова

Тіло заколотило дрібною тремтю.  Він віддасть мене мачусі, а та, напевно, ще й помститься за втечу. Зараз, певно, і різки вже приготувала! Нікому не можна довіряти, особливо цьому пихатому дурню-ректору!

-А тепер послухайте мене! — раптом гучно пролунав голос ректора, так різко, що я ледь не ахнула від несподіванки.

 — Я не дозволю вам лізти в чужі справи, плутатися у мене під ногами та зривати мої плани! Тому закрийте рота і мовчіть! Якщо ні — я зроблю так, що ви втратите все!

 Почуття полегшення було таким сильним, що ноги підкосились, і я сповзла по стіні на підлогу. Здавалось, небезпека минула. Чи ні? Щонайменше, я вперше чую, щоб хтось наважився так грубо говорити з мачухою. Мене б за таке на місяць замкнули в кімнаті на хлібі й воді.

 У кабінеті ректора стало тихо. Видно, розмова припинилася, отже, час тікати. 

Я тихо піднялася й прокралася до вестибюля до входу. Коли залишалося до нього якихось пів метра, мій ніс уперся у невидимий бар’єр. 

М-да, ректор вирішив не вірити мені на слово і дійсно закрив вихід. Що ж, спробуємо інший шлях. 

Летючими ціпочками піднялася на другий поверх, зачинилася у своїй кімнаті та кинулося до вікна. Від дернувши штори, я відкрила створу і обережно простягнула руку на вулицю. Знову бар’єр!

 Ого, який він обережний, хто б міг подумати! Тепер я була на сто відсотків впевнена, що у ректора є якісь плани щодо мене, інакше він не став би закривати всі виходи з академії. Що ж він хоче? Продати мене за нагороду мачусі? Або відразу Ворону? А може, й поторгуватися: хто більше дасть?

 Я сіла на ліжко та замислилась. Однозначно треба звідси вибиратися, але як? Можливо, прикинутися, що мені все подобається, і втертися до ректора в довіру. Тоді він дозволить мені хоча б на прогулянку вийти, а там уже можна й знову тікати. Але перед цим треба написати Джейсону, і було б добре зібрати хоч якусь суму грошей. Ректор же впевнений, що я працюватиму три місяці, отже, часу в мене досить. Від роздумів у мене заболіла голова. Треба лягати спати, а зранку ще раз продумати свій план. Розібравши ліжко, я переодягнулася і сковзнула під легке покривало. Постільна білизна приємно пахла чимось солодким, а подушки були м’які й дуже зручні. Мене повільно огорнув м’який теплий стан, і я поринула в глибокий, тривожний сон. 

Вранці я прокинулася від делікатного постукування у двері. 
-Ізабелло, дівчино, час вставати, — сказала Клариса з-за дверей. 

— Ти чуєш мене? Вже сьома ранку! Скоро сніданок! 

- Я прокинулася, скоро буду, дякую! — вигукнула я й вискочила з ліжка. 

Попри вчорашні події, я почувалася виспаною та добре відпочилою. Яка ж Клариса турботлива і мила! Дивно, як ця світла людина погодилася працювати під начальством такого інтригана, як цей ректор! 

Я зіскочила , швидко заправила ліжко і пішла вмиватися. 

У двері знову постукали. 

І- забелла, я принесла тобі форму, відчини двері, — знову почула голос Клариси. 

Я поспішила впустити її всередину, на ходу заплітаючи косу. 

- У робочий час носимо форму, — сказала вона, розкладаючи тканини на ліжку, — у вільний — можеш носити свою власну. Якщо буде мало чи велике, скажи, я швидко підлаштую по фігурі. 

Вона витягла красиву синю сукню з білим комірцем, довгими рукавами — фонаріками, що закінчуються вузькими манжетами з маленькими перлинними ґудзиками. Поділ сукні від талії розходився пишними складками. 
-Яка красива сукня, — захоплено сказала я. 

- Ну, давай приміряй, я подивлюсь, як вона на тобі сидить, — серйозно сказала Клариса, сідаючи на край ліжка. 

Переодягнувшись у ванній, я вийшла й збентежено сказала: 

- На жаль, вона мені трохи велика. І поділ довгий. Але це не проблема, якщо ви дасте мені голку з ниткою, я сама зможу її підкоригувати. 

Клариса голосно розсміялася:

-  Ну що ти, я сама підгоню її як треба. І поділ зробимо коротшим, трохи нижче колін. 

Вона встала і почала обходити мене навколо, торкаючись сукні в тих місцях, де сукня  бовталася на мені , як олівець у стакані. Тканина миттєво зменшувалась у розмірах, облягаючи мене по фігурі. 

- От це так! — захоплено відповіла я. — Який у вас корисний дар! Не треба хвилюватися, що розмір не підійде, і купувати одяг без примірки. Ви тільки з сукнею так вмієте? 

Вона усміхнулася: 

- Я можу дотиком змінювати розміри неживих предметів. Дар, звісно, корисний у побуті, але захистити себе від нападу озброєних грабіжників чи летючої миші я не зможу. А у тебе є дар? 

Колись був. Моя мама мала здатність загоювати рани, а я в дитинстві могла лікувати зламані рослини. Потім мама померла, і мій дар пропав, і більше не проявлявся, — мені не хотілося згадувати про це, але й ігнорувати питання було б нечемно. 

- Ой, пробач, люба! — засмутилася Клариса. — Я не хотіла нагадувати про твою втрату.

 Вона підійшла до ліжка, заплющила очі й тримала кожен пакетик в руках. 

Папір тихо зашелестів, а коли звуки вщухли, Клариса задоволеним голосом сказала: 

- Ну ось, твій робочий гардероб готовий. Я взяла на себе сміливість і підібрала для тебе три сукні, пару черевиків і зимовий теплий плащ. Твій особистий плащ, пробач, не підходить зовсім. Якщо буде потрібно білизна — тільки скажи: її можна замовити в місті, а Освальд забирає посилки з пошти кожні три дні, — вона підморгнула.

 Я дуже зраділа, що вона заговорила про пошту, і відразу запитала: 

- Клариса, а чи можу я відправити листа? Я б хотіла написати Джейсону, моєму нареченому, щоб він знав, що зі мною все добре, а то, мабуть, він хвилюється. Вона помовчала хвилину й відповіла: 

- Думаю, що можна! Попросиш Освальда забрати його з собою, він завтра поїде на пошту. Я довго дякувала Кларисі, передчуваючи, як сяду писати листа Джейсону. Вона ж вийшла, наголосивши, що сніданок ось-ось буде готовий, і мені варто поспішити. 

Після її відходу я відсунула штори та подивилася у вікно. Сонце ще не піднялося, але густа нічна темрява почала відступати. У ранкових сірих сутінках я побачила велику двоповерхову будівлю, схоже на кам’яну коробку. Перед нею був невеликий стадіон із трибунами, по якому бігали групи людей. Напевно, це студенти, яких змушують займатися фізкультурою зранку. Трохи приглянувшись, я звернула увагу, що всі вони чоловіки й ще й роздягнені по пояс. Ого, які тут порядки! Мало того, що студентів змушують вставати так рано, так ще й замерзнути! Цікаво, куди дивляться їхні батьки? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍