Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

сміх та й годі. От кумедно, напевне, в буцегарні у мене в голові щось перемкнуло, годинникові стрілки не в той бік пішли. А тепер лише одне на думці — гроші, заробляти гроші, людині потрібні гроші.

Тож тепер перед вами Франц Біберкопф, який перепродує крадене, злочинець; він став іншою людиною і тепер має іншу професію, все це погано, але буде ще гірше.

Жінка[156] сидить, вбрана в порфиру та кармазин, і приоздоблена коштовним камінням і перлами, і мала в руці своїй золоту чашу. Вона сміється. А на чолі її написане ім'я, таємниця, великий Вавилон, мати розпусти й гидоти землі. Вона пила кров святих, від крови святих скуштувала вона. Вавилонська блудниця сидить там, кров святих пила вона.

Що за вбрання мав Франц Біберкопф, коли мешкав у Герберта Вішо?

А що він носить тепер? Бездоганний літній костюм, який придбав на одній розкладці всього за 20 марок. У святкові дні він чіпляє з лівого боку залізний хрест, щоб було ясно, де він втратив руку, Франц насолоджується увагою перехожих та подратуванням роботяг.

Він виглядає, як якийсь поважний шинкар чи власник м'ясарні: відпрасовані штани зі стрілками, рука в рукавичці, капелюх. Про всяк випадок має із собою документи, фальшиві, певна річ, на ім'я такого собі Франца Рекера, який загинув 1922 року під час заворушень і папери якого вже багатьом стали в пригоді. Що в тих паперах написано, Франц знає напам’ять: де живуть його батьки, коли вони народилися, скільки в нього братів, сестер, де він працює й де працював останнім часом, а також усе те, що поліцай зазвичай може спитати, а все інше — то таке, якось викрутиться.

Це сталося в червні. Славного місяця червня з лялечки розвинувся гарний метелик. Франц буквально процвітає, аж тут з Цопота, з курорту, повернулися Герберт Вішо та Єва. На курорті сталося чимало подій, про це можна довго розповідати, і Франц із задоволенням слухає. Біржовик Єви спіймав облизня. Він виграв у рулетку нічогеньку суму, та саме того дня, коли він зняв з банківського рахунку 10 000 марок, його номер у готелі, поки він вечеряв з Євою, обікрали. Як тільки таке могло статися? Двері до номера акуратно відчинили підробленим ключем, пропав золотий годинник, а ще 5 000 марок, що вільно лежали в скриньці на нічному столику. З його боку це було, звичайно, дуже легковажно, але хто міг подумати, що таке може трапитися? Як у такий першокласний готель могли залізти злодії, куди дивився портьє, я на вас у суд подам, хіба тут ні за чим не дивляться, ми не несемо відповідальности за цінні речі, залишені в номерах. Біржовик лютує, злиться на Єву, що потягла його на ту вечерю, і для чого, власне, тільки для того, щоб на барона подивитися, наступного разу ти ще йому ручки цілуватимеш, пошли йому бонбоньєрку за мої гроші. Ернстхен, ти нечемний. А 5 000 марок? А я тут до чого? Ой, давай уже додому повернемось. А банкір на це з люттю в голосі: непогана ідея, лиш би геть звідси.

Отже, Герберт знову живе на Ельзасерштрасе, а Єва винайняла розкішну квартиру в Західному Берліні, це для неї не вперше, вона гадає, що поживе там якийсь час, доки не набридне біржовикові, а тоді знову перебереться на Ельзасерштрасе.

Ще в потязі, в купе першого класу, де вона терпіла нудне товариство біржовика та вдавала пристрасть, вона розмірковувала про Франца: цікаво, що він зараз робить? Її банкір зійшов на якійсь станції ще на під'їзді до Берліна, й коли вона залишилася в купе сама, раптом згадала, що Франц знову пропав.

Якою ж радісною була несподіванка для неї, Герберта та Еміля, коли 4 липня (середа), відчиняються двері, й хто це заходить? Ну хто, звісно хто, ви вгадали. Чепурний, прилизаний, із залізним хрестом на геройських грудях, карі очі та погляд, як завжди, такий вірний, тепла долоня та міцний потиск руки: Франц Біберкопф. Тримає фасон! А ті як побачили його, то ледь зі стільців не попадали. Еміль уже знає про всі зміни, він тішиться й позирає на Герберта з Євою. А Франц — просто дженджик! «Хлопче, та ти, напевне, в шампанському ноги миєш?» — радіє Герберт. Єва нічого не може збагнути. Правий рукав Франца заправлений у кишеню, тож рука у нього не відросла. Вона обійняла його й розцілувала. «Боже, Францику, а ми оце сидимо й сушимо собі голову, що ж тепер Франц поробляє, так хвилювалися за тебе, ти й не уявляєш». Франц обійшов стіл, поцілував Єву, поцілував також Герберта й Еміля: «Та що за дурниці, чого про мене переживати?» Він хитро примружив очі. «Ну, як я вам? Герой війни у пілотській шкірянці?» Єва в захопленні: «То що, що ж таке з тобою сталося, я так радію, дивлячись на тебе». — «Я також». — «І з ким ти тепер гуляєш, Францику?» — «Гуляю? А, ось ти про що! Та ні з ким. Нікого в мене нема». І розказує їм усе, й обіцяє, що віддасть Герберту всі гроші, до останнього пфеніґа, за кілька місяців зможе все виплатити. Тут Герберт і Єва розсміялися. Герберт помахав у Франца перед носом коричневим білетом на 1000 марок: «Хочеш, Франце?» Єва просить: «Франце, будь ласка, візьми». — «Виключається. Ми цього не потребуємо. Може, хіба що в шинку разом обмиємо, тоді годиться».

Ще й дівчина з'явилася. Франц Біберкопф знов у повній формі

Герберт, Єва та Еміль благословили Франца на все, чим він займається. Єва, яка ще й досі його кохає, хоче прилаштувати до Франца одну дівчину. Він упирається, каже: та знаю я ту дівку, ні, ти не знаєш її, і Герберт її не знає, а звідки ж ти її знаєш, вона зовсім недавно в Беріні, приїхала з Бернау, вона, зазвичай, тільки ввечері приїздила на Штеттинський вокзал, якось я її там зустріла й сказала їй: дивися, ще під колеса втрапиш, якщо не полишиш цього й постійно їздитимеш сюди, тут, у Берліні, ніхто довго не протримається. А вона на це розсміялася й сказала, що приїздить просто розважитися. Знаєш, Франце, Герберту я вже цю історію розказала, й Емілю також. Якось сидить вона там біля дванадцятої в кафе. Я підходжу й питаю її: а чого ти так набурмосилася, голубко, що це ти розкисла, аж тут вона розплакалася, каже, що її забрали у відділок, паперів вона не мала, а ще вона неповнолітня, і тепер їй нікуди дітися.