Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Аліса впізнала й другого члена таємного клубу — її одногрупник Робін, один з головних редакторів студентської газети. І це він без жалю напав на неї з-за спини, так що її досі мордувало запаморочення. А ще дивно, що Робін вважав її хлопцем.

— Однак, — говорив він, сміючись, — цей йолоп жахливо підготувався до вторгнення. Якби я не забув зачинити двері, він би зі своїм спорядженням і всередину не зайшов.

Генрі прочистив горло, а тоді відповів:

— Робіне, ти мало того, що дурний, так ще й сліпий? Це дівчина.

На мить у кімнаті запанувала тиша.

— Ой. Справді? Дівчата можуть одягати таке ганчір’я?

Генрі важко зітхнув і продовжив:

— Що ще було в рюкзаку?

 За мить Аліса почула звук шарудіння паперу. «Чорт! Впізнає записник, і мені торба. Треба негайно діяти», — подумала вона й одразу ж підпалила свій рюкзак разом із записником і кількома вкраденими фотографіями батьків, як би шкода їй не було.

— Трясця твоїй матері! І справді смолоскип. — Генрі відскочив від стільця. — Ледь мені руки не обпік.

— А я ж казав, — зловтішався Робін.

— Стули пельку! Я зараз сходжу по інших, а ти поки не дозволь їй спалити мою дорогоцінну літературу.

— Постараюся, хоча вазу вона вже розбила.

— Мою вазу?! Та щоб вас всіх! Подуріли, подуріли. — Голос Генрі почав швидко стихати.

На мить у кімнаті запанувала тиша.

— Не буянь, — невпевнено мовив Робін. — Будь ласка. І мені шкода за той прийом. Просто ти була моторошною.

Їй хотілося виблювати, але вона лише хитнула головою. За кілька хвилин сюди наблизилися інші кроки.

— Якщо ти мене розбудив о п’ятій ранку заради якоїсь хріні, я тебе приб’ю, — сонним голосом говорив інший хлопець, однак його Аліса впізнала одразу.

Це Нейт, і він теж входив у цей довбаний клуб.

— Що за хрінь? — продовжив він, мабуть, побачивши її, прив’язану на стільці. — У вас заручник? Чому ти одразу не сказав?

Аліса продовжувала тихо сидіти, намагаючись продумати план втечі. Хоча, здавалося, вона його вже мала. Потрібно просто підпалити всю кімнату й вибігти геть через вихід у лісі. Звучить ненадійно, але спрацювати може. От тільки Генрі від втрати стількох книжок може впасти в траур, та й вона сама не хотіла знищувати всі ті фотографії, які залишилися в альбомах. А ще виникне проблема з одягом… Треба вигадати кращий план, і на це в неї занадто мало часу. Як би Аліса не намагалася зберігати спокій, до неї потроху підступала паніка. Усе тільки погіршував головний біль, який то згасав, то наростав, наче припливи та відпливи.

— У нас тут інцидент. Дівчина з кафедри вогневиків, чию особу ми ще не визначили, пробралася до «нори», — розповідав Робін, ніби пишаючись, що схопив її.

— Ясно, — сказав Нейт, прокашлявся від їдкого запаху диму та відкинув мечем палаючий рюкзак з підлоги в коридор. — А що намагалася вкрасти?

Від його голосу в неї вмлівало серце.

— Фотографії, — відповів Робін. — Три фотографії королівської родини з тієї товстої збірки журналів.

«Трясця», — подумала Аліса, заплющивши очі.

— Навіщо? — байдуже кинув він, ніби щось уважно розглядаючи.

— Та звідки я знаю.

Аби ж Нейт її не впізнав. Хоча це навряд чи, бо єдине, що Аліса дійсно зробила якісно, так це замаскувалась. Навіть зблизька було важко сказати, це студентка чи старий сторож Майкл.

— Ви тут її прив’язали, щоб допитувати, чи вам просто зайнятись нічим? — повів Нейт суворішим тоном. — Навіщо взагалі цей мішок і в чому проблема просто нормально поговорити?

 — Стій! — Робін зупинив його. — Не знімай. Ми вдвох безсилі. Якщо вона захоче, то легко нас спалить.

«Правильно, не треба його знімати. Просто йди. Прошу, йди звідси», — благала подумки Аліса. Вони не повинні її впізнати. Інакше всьому каюк.

— Якби хотіла, вже б спалила, як той нещасний рюкзак.

Здається, Нейт присів навпроти стільця. Вона могла б штовхнути його ногою, та це принесло б погані наслідки.

— Як тебе звати? — запитав він навдивовижу лагідним тоном.

Вона мовчала. Та що там, від цього голосу вона на мить забула своє ім’я! За мить він доторкнувся рукою до мішка. Аліса не знала, як діяти, але, на щастя, його зупинили.

— Ану не чіпай! — вигукнув Доріан, забігаючи в кімнату. — Це моя студентка, і з нею я буду розбиратися.

У цю мить Алісі захотілося спалити себе живцем. Нейт і Доріан в одному товаристві?

— Навіщо? — огризнувся гвардієць. — Тобі хочеться з когось познущатися? Генрі взагалі так до нас в клуб потрапив.

— Інших приводити не збираюся, — обізвався він, захеканий, ніби пробіг марафон. — Вистачить з мене бігу.

— І не треба, — промовив Нейт і, підвівшись, підійшов до них.

— Поклич ще Маргарет, — наказав Доріан.