Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Прекрасно, атмосфера й без впливу Аліси ставала напруженою. А вона досі не мала плану втечі.

— Ніякої Маргарет в цьому клубі не буде! — заперечив Нейт.

Такого тону від нього Аліса раніше ще не чула, так що на мить вона й сама злякалася.

— А ти чого розкомандувався? Тобі нагадати, хто тут може спалити все до біса?

Аліса прочистила горло, привернувши їхню увагу до себе. Умить всі замовкли.

— Думаю, це означало, що вона може, — прокоментував Генрі, і вона згадала, за що любить свого друга.

— Звідки в моїх вогневиків таке дрантя? — промовив Доріан, стрімко підходячи ближче. — Якого безхатька ти обікрала?

Зрозумівши, що він збирався зробити, Аліса перелякалася й миттєво застосувала силу. Ноги Доріана по коліна загрузли в землі. Вона швидко зрозуміла, що облажалася.

— Дякую, Генрі, — сказав Нейт.

— Це був не я, — з переляком відповів він.

План дій намалювався сам собою. Нехай вони знатимуть про елементала в Академії, але не повинні дізнатися, що це вона.

— Як не ти? Во-о-о-у!

З-під землі раптово вилізли тверді лози, які схопили Нейта з Генрі й потягнули їх додолу. У цей час Доріан загруз у землі вже по живіт, а Робіна з силою штовхнуло потоком повітря з коридору в книжкову шафу, так що на нього зверху звалилось кілька старих книг.

— Генрі, що це за хрінь? — кинув Нейт, дістаючи з поясу ножа.

— Не знаю! — вигукнув він, переляканий, зв’язаний на землі.

Аліса з мішком на голові зіскочила зі стільця. Із шматків пропаленої мотузки на зап’ястях підіймався димок. Вона припинила закопувати Доріана, і помахом руки зв’язала його колючою лозою, не шкодуючи. Потім хутко відчинила двері й побігла до другого виходу.

— Елементал! Це живий елементал! — здогадався вражений Генрі, тимчасом як Нейт практично звільнився від рослинних пут.

Аліса дісталася до люку. Мабуть, ним не так давно користувалися, бо відкрився доволі легко. Вона швидко вилізла з підвалу та чкурнула у глиб лісу, пізно здогадавшись про можливість засипати прохід за собою.

Бігти всліпу виявилося важче, ніж вона думала, тож, не вагаючись, Аліса на ходу зняла з ноги один черевик разом зі шкарпеткою. Застосовувати магію стало значно легше, хоча гілля так і кололо нещасну стопу. Вона відчувала рельєф, дерева довкола, кущі та деякі камені. За кілька хвилин до цієї картини доєдналися ще й кроки Нейта, котрий швидко біг за нею, бо чудово її бачив. Якщо нічого не робити, він наздожене її за декілька секунд. Різниця у швидкостях занадто велика.

Аліса почала створювати за собою перешкоди, нагинаючи перед Нейтом гілля й роблячи в’язкою землю. Однак це не сильно допомагало. Її серце калатало, мов скажене, а рівне, легке дихання вона вже й не пригадувала. Відчайдушно біжучи вперед, Аліса не помітила, коли опинилася за бар’єром.

На мить їй здалося, що вона відірвалася, аж раптом її босу ногу пронизав страшенний біль. Він відчувався, наче блискавка, наче укус крокодила. Крізь мішок до неї долинув знайомий звук замикання капкану. Аліса впала на землю, схопилася за поранену кінцівку та зціпила зуби, стримуючи крик. Як же це було важко. Перед очима все на мить перевернулося. Гострі кутики пастки міцно вчепились трохи вище щиколотки, створюючи нестерпний біль. До очей стрімко підступили сльози, проте Аліса не зронила й звуку. Ще трохи, і вона знепритомніє.

Аліса насилу перевернулася на спину, наполовину підвелася й зняла мішок, щоб розгледіти, в яку халепу вскочила. Маска лишилася на обличчі. При світанковому світлі нормально розгледіти рану крізь її отвори було нелегко. Капкан прибитий до землі, тож з ним вона точно не побіжить, якщо взагалі вдасться наступити на поранену ногу, з якої без упину лилася кров. Хоч би кістка була ціла.

Раптом збоку долинули чиїсь кроки. Їй не треба було й піднімати голову, щоб зрозуміти, хто це.

— Хай йому грець! — кинув Нейт, підбігаючи. — У капкан попалася? — Вона стиснула опале листя в кулаках. Холодне, воно повертало її до тями. — Тихо. Усе добре, я хочу допомогти.

Він обережно, але доволі швидко підходив ближче, з виставленими догори руками. Такий собі мирний жест. Звісно, Аліса не збиралася його атакувати, але ця впевненість її дивувала. Вона щойно продемонструвала половину своїх сил, а він все одно так сміливо наближався.

Нейт весь час намагався розгледіти її обличчя, але в непроглядності маски Аліса не сумнівалася. Поки він обходив неспрацьовані пастки поруч, вона мимохіть задивилася в його блакитні очі. Ну чому він такий… Вона не могла навіть визначити який. Здавалося, коли Нейт поруч, навіть біль слабшав. Або вона справді скоро втратить свідомість. Останній варіант став би катастрофою, тож Аліса взяла нову купку листя та, опустивши голову, почала дихати глибше й повільніше. Однак добре, що він хоча б не бачив зараз її сліз.

Нейт присів на коліно на невеликій відстані від неї й потихеньку підняв її ногу з капканом. Аліса не опиралася, а лише злегка пирснула від болю. Він відкотив її штанину вище та заходився розглядати рану:

— Глибоко встряло. Ти потерпи, а я тебе звідси витягну. Але попереджаю, це буде не швидко.