Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Чудова новина, — радісно сказав хлопець, підводячись зі стільця. — Значить, я можу тебе обійняти? — в очікуванні дивився він на неї.

—Що? Тільки не зараз. Дай мені трохи часу. Я не можу… Все так швидко відбувається, — нервово говорила вона, роблячи крок назад.

—Зрозумів, наполягати не буду. Давай після роботи сходимо кудись?

—Добре. Я люблю гуляти нічним містом, — посміхнулася дівчина.

—Чудово. Вечір сьогодні обіцяє бути теплим, сходимо на набережну?

—Потім можемо повечеряти, знаю одне дуже гарне місце. Я пригощаю і це навіть не обговорюється, — погрозила пальцем дівчина.

—Дякую, що дозволила бути поруч, — з ніжністю сказав хлопець, роблячи крок ближче до Дженні.

—Навіть якщо ми не захочемо, ми все одно будемо разом, — тихо промовила вона.

—Я дуже хочу бути з тобою. Як я зможу тебе знайти?

—Просто подумай про мене, і ти зможеш мене побачити. А зараз вибач, але мені треба йти – робота. До вечора, — мило вимовила дівчина.

—Добре. З нетерпінням чекатиму на зустріч, — мить вони з ніжністю дивилися один одному в очі, а потім вона зникла. Хлопець засмучено почухав потилицю і знову повернувся до роботи.

*****

—Привіт, — зніяковіло сказав хлопець, з теплотою дивлячись на господиню будинку, що стояла біля порога, відчинивши двері й здивовано дивилася на гостя.

—Максим?

—Ну так, а ти чекала когось іншого?

—Ні, просто думала що ти сьогодні не перейдеш з твоїм графіком, — нервово відповіла дівчина пропускаючи його всередину.

—Я навмисно сьогодні звільнився раніше. Я дуже скучив і приніс смаколики, — він поцілував її в щоку і попрямував на кухню. Поклавши пакети на стіл, витяг з кишені штанів коробочку. Повернувшись до дівчини та відкривши її — простяг Каті.

—На знак моєї любові до тебе. Ти будеш моєю дівчиною? — з надією спитав він.

—Ні, — холодно відповіла вона.

—Ага, значить, по-хорошому ти не хочеш? Ти все одно вже моя – тож погоджуйся. Тобі вже подітися нема куди, — наполягав Максим.

—Та жартую я. Я згодна, — радісно сказала дівчина, обіймаючи його за шию.

—Так би й одразу. А то «не хочу, не буду»

—Не бурчи.

—Я буркотун? — щасливо посміхався Максим.

—Я кохаю тебе, — вона поцілувала його в щоку.

—І я тебе кохаю, — відповів він і вп'явся в її м'які губи.

 

Протягом місяця Дженні намагалася триматись на відстані від Микити. Бо боялася завдати йому болю. Хлопець теж намагався триматися на відстані, але іноді все ж таки міг обійняти її. Він любив засинати на її руках. Був випадок, коли дівчина випадково торкнулася хлопця – опік був невеликим, але знатно обпалив шкіру. Завдяки своїм здібностям вона змогла вилікувати його рану, хоча з кожним днем хлопцеві ставало дедалі важче стримувати свої емоції. Йому завжди хотілося її обіймати, засинати й прокидатися вранці. Коли вона була поряд – йому дуже хотілося її поцілувати. Так минув ще один місяць.

—Привіт.

—Як ти це робиш? — злякано спитав хлопець, здивовано дивлячись на неї.

—Не важливо, тобі цього не потрібно знати. Навіщо кликав?

—Я, мабуть, ніколи не звикну до твоїх раптових появ. А якщо я в цей час прийматиму душ і ти тут… — почав скиглити Микита.

—Просто не думай про мене в цей момент, — зніяковіло відповіла дівчина, прикусивши нижню губу, відводячи погляд убік.

—Але я не можу не думати про тебе. Я сумую дуже. Коли ми можемо підписати контракт?

—Через пару годин. Що так не терпиться підписати контракт?

—Ні, просто дуже хочу, щоб ти була моєю дружиною. Хочу разом прокидатися з тобою вранці, — мрійливо говорив він з теплотою дивлячись на неї.

—Навіть після підписання контракту ти будеш лише нареченим. Чоловіком тільки через три роки станеш, — винувато глянула вона на нього.

—Та чому ж все так складно? — З досадою сказав він, надувши губи.

—Поки що є час — можеш відмовитися, — без тіні посмішки, сказала Дженні.

—Я тебе зараз відмовлюся! — грізно сказав він, сердито дивлячись на дівчину. — Ти моя, а значить належиш лише мені одному.

—Тоді терпи, буде дуже важко.

—Я втомився дуже. Сил взагалі немає. Сьогодні був дуже важкий день, — він стомлено сів на диван.

—Не кажучи ні слова, дівчина злегка доторкнулася до руки Микити. Її ніжні дотики викликали хвилю теплоти по всьому тілу. Його тіло поступово почало розслаблятися, втома поступово йшла. Він відчував приплив нових сил. Коли дівчина відпустила руку, він схопив її за руку і потяг на себе.

—Як добре коли ти поряд. Просто ось так обійняти тебе — це вже щастя. А у нас взагалі весілля буде?

—Ні. Просто поставимо підписи та й усе. За законом іншого світу ти станеш моїм чоловіком.