Читати книгу - "Ловець снів"

людина, чоловік у помаранчевій шапці й такого ж кольору сигнальному жилеті. На плечі в нього огидним талісманом сидить безногий тхір із величезними чорними очима. Його хвіст, хоча це може бути і щупальце, обвитий навколо шиї чоловіка. «Як, чорт забирай, я міг сприйняти його за оленя?» — встигає подумати Джонсі, після цього в нього врізається «лінкольн» і він падає. Чує неприємний глухий тріск — це ламається його стегно.

2

Цього разу темряви немає; чи то на щастя, чи на біду, на вулиці Пам’ять поставлені дугові ліхтарі. Проте фільм виходить плутаний, наче монтажер за обідом хильнув зайвого і забув, як має розгортатися сюжет. Частково це пов’язане з дивним викривленням часу: Джонсі ніби живе в минулому, сьогоденні й майбутньому одночасно.

«Так ми подорожуємо, — вимовляє голос, і Джонсі розуміє, що це той самий голос, який кликав Марсі і благав про укол. — Щойно прискорення долає певну точку, будь-яке переміщення стає переміщенням у часі. Пам’ять лежить в основі всіх переміщень».

Людина на розі, старий добрий містер Я — Нічого-Не-Казав, схиляється над ним, питає, чи цілий він, бачить, що не зовсім, піднімає погляд і питає:

— У кого є мобільний? Треба викликати «швидку».

Коли він піднімає голову, Джонсі бачить маленький поріз унизу його підборіддя. Мабуть, він порізався сьогодні вранці й навіть не помітив цього.

«Зворушливо», — думає Джонсі, після чого фільм перескакує, і він бачить старого в засмальцьованому чорному пальто і фетровому капелюсі. Назвемо це підстаркувате опудало містер Що-Я-Накоїв. Він ходить туди-сюди й дістає людей цим запитанням. Каже, на секунду відвернувся і відчув удар — що я накоїв? Каже, великі машини йому ніколи не подобалися — що я накоїв? Каже, що не пам’ятає назву страхової компанії, але самі вони називають себе «Надійні руки», — що я накоїв? На його штанях під ширінькою темніє пляма, і Джонсі, лежачи посеред вулиці, мимоволі відчуває якийсь роздратований жаль до старих пердунів, виникає бажання сказати йому: «Хочеш знати, що накоїв? Подивися на свої штани. Ти обісцявся, quod erat — суко — demonstrandum»[103].

Фільм знову перескакує. Тепер навколо нього зібралося ще більше людей. Усі вони здаються дуже високими, і до Джонсі приходить думка: мабуть, такий вигляд має похоронна процесія з труни. Це змушує його пригадати одне оповідання Рея Бредбері, здається, воно зветься «Натовп», у якому люди, котрі збираються на місці нещасних випадків — завжди ті самі, — визначають долю потерпілого своїми розмовами. Якщо вони стоять навколо і кажуть, що все не так уже й погано, що машина, дякувати Богу, відхилилася в останню секунду, ти виберешся. Якщо ж люди в натовпі починають говорити речі на кшталт: «Вигляд у нього поганенький» або «Навряд чи він виживе», ти помреш. І це завжди ті самі люди. Завжди ті самі порожні обличчя роззяв, жадібних до вигляду крові та криків болю.

У натовпі, що обступив його, відразу за містером Я — Нічого-Не-Казав Джонсі помічає Даддітса Кейвелла, тепер він одягнений і виглядає цілком нормально, іншими словами, без лайна на обличчі. Маккарті теж там. «Назвемо його містер Ось-Стою-Під-Дверима-І-Стукаю», — думає Джонсі. І ще якась людина. Сірий. Тільки він зовсім не людина. Він — прибулець, який стояв за ним, коли Джонсі втримував двері ванної. Величезні чорні очі займають велику частину обличчя, майже немає інших рис. Шкіра тепер не обвисає мішками, як у старого слона, а здається більш пружною; містер І-Ті-Телефонувати-Додому ще не почав зазнавати впливу середовища. Але зазнає. Урешті цей світ розчинить його, як кислота.

«У тебе вибухнула голова», — намагається Джонсі нагадати сірому чоловікові, але слів не чутно. Навіть рот його не відкривається. І все ж містер І-Ті-Телефонувати-Додому, здається, чує його — сіра голова злегка нахиляється.

— Він уже майже все, — промовляє хтось, і, перш ніж фільм знову перескакує, Джонсі устигає почути, як містер Що-Я-Накоїв, дідуган, який розніс його стегно, як порцелянову тарілочку в тирі, каже комусь: «Раніше мені казали, що я схожий на Лоренса Велка»[104].

3

Він лежить непритомний у «швидкій», але дивиться на себе збоку — це справжнє позатілесне переживання — і знову бачить щось нове, таке, про що йому пізніше ніхто не скаже: у нього зупиняється серце, поки йому розрізають штани, оголюючи стегно, яке має такий вигляд, ніби хтось ушив під шкіру дві великі, невміло виготовлені дверні ручки. Як це буває, він добре знає, бо вони з Карлою не пропускають жодної серії «Швидкої допомоги» і навіть дивляться повтор на TNT. Починається метушня, в одного з санітарів золотий хрестик на шиї, він ковзає по носу Джонсі, коли містер Санітар нахиляється над тим, що по суті є мертвим тілом, а потім — ні фіга собі! — він помер у «швидкій»! Чому йому ніхто не сказав, що він помер у цій блядській «швидкій»? Вони вирішили, що йому це буде нецікаво, що він, дізнавшись про це, промукає: «Ага, був я там, бачив, плавали, знаємо».

— Готовий! — кричить інший санітар, і за мить до того, як до грудей приставлять дефібрилятор, водій обертається, і Джонсі бачить, що це мати Даддітса. Потім Джонсі б’ють струмом, і його тіло підстрибує, біле м’ясо колишеться на кістках, як сказав би Піт, і, хоча Джонсі-спостерігач не має тiла, він усе одно відчуває електрику, потужне поу , яке запалює дерево його нервів, що стало схожим на феєрверк. Подякуй Ісусові і спускайся, алілуя.

Його частина на ношах смикається, як витягнута з води рибина, потім завмирає. Санітар, який скрючився за спиною Роберти Кейвелл, дивиться на табло.

— Чорт, пряма лінія. Давай іще розряд.

І коли його напарник дає ще розряд, кіно перескакує, і ось уже Джонсі лежить на операційному столі.

Хоча ні, зачекайте, це не зовсім так. Частина його лежить на операційному столі, а інша частина перебуває за склом і зазирає до операційної. Тут же, поруч із ним, є ще двоє лікарів, але вони не виявляють ані найменшої цікавості до спроб бригади хірургів зібрати докупи Джонсі, як Шалама-Балама[105]. Вони грають у карти. У них над головами в потоці повітря з обігрівального вентилятора майорить ловець снів із «Діри в стіні».

Джонсі не палає бажанням спостерігати те, що відбувається за склом, йому не подобаються вигляд кривавого місива в тому місці, де