Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

час війни, яка поклала край Північному Королівству. Та було це вже так давно, що навіть пагорби все те забули, хоча тінь і досі лежить на цій землі.

— Звідки ти знаєш такі легенди, якщо вся ця земля простяглася забутою пусткою? — запитав Переґрін. — Птахи та звірі таких байок не розповідають.

— Елендилові спадкоємці не забувають минулого, — сказав Бурлака, — а ще більше, ніж можу розповісти я, пам’ятають у Рівендолі.

— Ти часто бував у Рівендолі? — запитав Фродо.

— Часто, — відповів Бурлака. — Колись я там навіть жив, а тепер повертаюся туди за першої зручної нагоди. Там моє серце, проте доля моя не полягає в тому, щоби сидіти спокійно, хоч би й у прегарному Ельрондовому домі.

Пагорби почали обступати мандрівників. Дорога позаду прямувала до ріки Бруїнен, але ні шляху, ні річки тепер не було видно. Подорожні зійшли в довгу долину: вузьку, глибоко витяту в землі, темну і тиху. Зі скель над ними нависали дерева зі старим покрученим корінням, перетворюючись позаду на висхідні хвилі соснового бору.

Гобіти дуже стомилися. Вони просувалися повільно, бо мусили торувати шлях бездоріжжям, захаращеним, до того ж, поваленими деревами та валунами. Вони якомога довше уникали підйому: з огляду на стан Фродо та через те, що знайти бодай якийсь шлях нагору з вузьких виярків було надзвичайно важко. На третій день їхніх блукань у цьому краю почав накрапати дощ. Вітер незмінно налітав із Заходу, і вода з далеких морів проливалася на темні голови пагорбів дрібним невпинним дощем. До ночі мандрівники геть змокли, і табір їхній був безрадісний, бо вони не могли видобути вогню. Наступного дня пагорби ще повищали, стали ще стрімкішими — тож мандрівники змушені були звернути зі свого шляху на північ. Бурлака, здавалося, почав хвилюватися: минуло вже майже десять днів, відколи вони покинули Вершину Вітрів, і запас їжі невпинно вичерпувався. Дощ не вщухав.

Тієї ночі вони розбили табір на кам’янистому майданчику перед скелястою стіною, в якій була неглибока печера — просто широка розколина у бескиді. Фродо не мав спокою. Через холод і через вологу його рана боліла сильніше, ніж до того, а біль і відчуття смертельного холоду знай відганяли сон. Він крутився, перевертався і з острахом прислухався до загадкових нічних звуків: до вітру у тріщинах скелі, до скрапування води, до тріску та до несподівано гуркітливого падіння відколотого каменя. Він відчував, що чорні примари наближаються, щоби поглинути його, а коли сів, то не побачив нічого, крім спини Бурлаки, який сидів, згорблений, палив люльку і чатував. Фродо знову ліг і поринув у сторожкий сон, у якому він ішов по траві у своєму саду в Ширі, але той сад здавався прозорим і тьмяним, менш виразним, аніж високі чорні тіні, які стояли, дивлячись на гобіта з-за живоплоту.

Уранці він прокинувся і помітив, що дощ припинився. Хмари досі були густі, але вже рвані, й між ними зринали бліді смуги блакиті. Вітер знову став змінним. Мандрівники рушили далеко не вдосвіта. Відразу після холодного та незатишного сніданку Бурлака одинцем пішов кудись, наказавши всім іншим причаїтися під захистом скелі, доки він повернеться. Він мав намір видертися нагору і, якби це йому вдалося, вивчити довколишній ландшафт.

Повернувся він не дуже втішений.

— Ми зайшли надто далеко на північ, — сказав, — і мусимо знайти шлях, аби повернути знову на південь. Якщо йтимемо далі, як ішли, то дістанемось аж до Еттенських Долин далеко на північ од Рівендолу. То — країна тролів, і я її знаю мало. Можливо, ми змогли би пройти нею, наблизившись до Рівендолу з півночі, та це забрало би надто багато часу, бо той шлях мені не відомий, тож нам забракнуло би їжі. Тому так чи так нам доведеться шукати Бруїненський Брід.

Решту дня вони витратили на змагання з кам’янистим ґрунтом. Подорожні знайшли прохід між двома пагорбами, що вивів їх у долину, яка пролягала в напрямку південного сходу, а саме туди вони й хотіли йти. Проте наприкінці дня дорогу їм знову заступив високий земляний гребінь, — на тлі неба його темне верхів’я, розділене на низку голих зубців, нагадувало затуплену пилку. Мандрівникам довелось обирати: повертатися назад чи долати гребінь.

Вони вирішили спробувати перелізти через гребінь, однак це виявилося надзвичайно складним завданням. Невдовзі Фродо був змушений спішитись і силкувався продовжити шлях на своїх двох. Але це мало допомогло: спроби витягти вгору їхнього поні частенько доводили всіх до відчаю, а інколи їм узагалі ледве вдавалося знайти стежину навіть для самих себе — так обтяжували їх дорожні речі. Світло потроху згасало, а самі вони були геть виснажені, коли нарешті дісталися-таки до вершини. Піднялися на неї вузьким перевалом між двома висотами, а попереду, зовсім близько від них, земля знову стрімко зривалась униз. Фродо впав долі, лежав і тремтів. Він не відчував лівої руки, а його бік і плече боліли так, ніби їх стиснули кліщами. Дерева та скелі довкола здавалися розмитими тінями.

— Ми не можемо йти далі, — звернувся Мері до Бурлаки. — Боюся, Фродо і цього було забагато. Я дуже за нього вболіваю. Що нам робити? Гадаєш, нам стане снаги зцілити його в Рівендолі, якщо ми колись туди доберемося?

— Побачимо, — відповів Бурлака. — У глушині я майже нічим зарадити не можу і саме через його рану так кваплю вас уперед. Але я згоден із тобою: сьогодні ми не можемо йти далі.

— Що з моїм паном? — тихенько запитав Сем, благально дивлячись на Бурлаку. — Рана в нього була невелика й уже затяглася. На його плечі не видно нічого, крім холодного білого шраму.

— Фродо вразили зброєю Ворога, — відказав Бурлака, — він перебуває під дією чи то отрути, чи зла, яких я не здатний із нього витягти. Проте не втрачай надії, Семе!

Ночувати на високому гребені було холодно. Подорожні розпалили кволе багаття під переплетеним корінням старої сосни, що нависало над неглибоким рудником: виглядало так, ніби там колись добували камінь. Вони сиділи, тулячись одне до одного. У проході дмухав морозний вітер, і чути було, як трохи нижче, під ними, стогнуть і зітхають крони дерев. Фродо лежав, напівмарячи й уявляючи, що вгорі над ним розкриваються нескінченні чорні крила і що на тих крилах летять переслідувачі й розшукують його в усіх западинах