Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Дівчинка з ясними очима

Фамільною рисою династії Вінсент були блакитні й сині очі, здавна саме цей колір очей вважався членами сімейства ознакою сили й тяги до чаклунства. Все почалося з герцогині Рамони, яка мала необережність закохатися в смертного, героя битви за герцогство, в містечку, якого немає навіть на мапах, утім, вам це місто вже знайоме.

 

1820 рік. Битва за герцогство Похмурого Лісу

 

Герцогиня Рамона була першою в клані яснооких і у свої десять років, вона отримала дар у повній силі, одразу усвідомивши, ким є і для чого прийшла в цей світ. Усі придворні герцогині іменувалися Хранителями, які оберігали всі заклинання і пророцтва, що приходили Рамоні уві сні. Творити магію і бачити передбачення майбутнього вона могла тільки, коли спала, але ніколи не могла вгадати майбутнього своїх близьких або власного. Її дар був спрямований до її підданих і від того вона бала зла на них. Адже щодня черга шикувалася в герцогство, щоб побачити плани самої долі. Це змушувало Рамону більше ста разів на день занурюватися в сон, за допомогою зілля, щоб віщувати, а від того забирало весь вільний час.  

Едмунд Кастелон Вінсент, офіцер армії герцогства, прийшов до Рамони просити віщунства, але, як не намагалася вона зануритися в сон і побачити його майбутнє, не виходило. Едмунд приходив щодня кілька місяців, але замість пророцтва, побачив власне майбутнє в юній герцогині, в яку закохався без пам'яті. Рамона й сама сповнилася ніжними почуттями до юного офіцера, а від того скоротила прийомний для підданих день, щоб збігати на зустрічі до коханого.

Рамона любила правити, але зовсім не була зацікавлена в найважливіших аспектах управління. Вона любила розкішні бали, створення нових жорстких законів, що підвищують податки або заборони на відвідування, але не зовнішню політику, спрямовану на захист, зміцнення, герцогства, а також партнерство з іншими державами. Рамона не любила смертних, вони заважали їй ясно бачити. Смертні любили ліс, що розстелявся просто за замком герцогства, проте сама правителька цього не схвалювала. Вона тримала його для себе, щоб підживлювати сили, прогулюватися там на самоті, після виснажливої допомоги жителям герцогства. Злоба, що таїлася на смертних, підкріплювалася тим, як бездушно вони ставилися до природи її угідь. Адже варто було людям ступити в ліс, як вони всюди залишали свої стріли, кров від убитих тварин і непогашені багаття. Рішуче маючи намір припинити непослух, герцогиня викликала найпохмуріші сили, які тільки породила магія, щоб оберігати цей ліс. Заручившись підтримкою відьом з клану Кігтя, які володіють некромагією, вона заселила ліс страшними підступними істотами, здатними підпорядкувати гіпнозу, звести з розуму і навіть убити будь–кого, хто мав необережність увійти в нього.

Коли в лісі почали зникати перші смертні, Ельга, (хоч і не коронована, як її спочилий батько, але все ж таки перебрала на себе його повноваження), наказала Рамоні позбавити ліс від некромагії, яка зводила з розуму всіх, хто мешкав в оточенні, але герцогиня не послухалася принцесу. Тоді Ельга розв'язала війну за позбавлення Рамони титулу.

І тепер, навколо створеного юною Рамоною лісу, клубилися стовпи диму, війна була в самому розпалі. Коли Оматей, Верховний король Ґотліна згинув у проклятті палацу, Рамона сподівалася, що його владна молодша донька канула в небуття слідом за своїм кланом. Однак, та була жвавіша за всіх живих і зазіхнула навіть позбавити герцогиню титулу і забрати землі. Це не вкладалося в її голові, вона втрачала свою армію і зовсім вибилася з сил. Проклятий дар не допомагав їй побачити майбутнє свого герцогства, а від того вона відчувала злість і безсилля.

–Рамоно… – покликав Едмунд.

Вона повернула голову, щоб поглянути на коханого. Темно–каштанове хвилясте волосся було закинуте на потилицю, високе чоло, в обрамленні дрібних шрамів, залишених другою війною за Ґотлін, густі брови й глибоко посаджені сіро–блакитні очі, орлиний ніс, повні губи і ямочка на підборідді – вона любила в ньому все. Торкнувшись руки Едмунда, Рамона важко зітхнула.

–Ми не вистоїмо.

–Давай, втечемо? Я захищу тебе. Але це герцогство... воно не врятується.

–Ельга вважає мене поганою правителькою, якщо затіяла це.

–Вимушений визнати, ви чимось схожі. Не хочете поговорити, перш ніж діяти.

–Ти про що? – насупилася вона.

–Ти могла б спершу поговорити з підданими. Пояснити, що ліс не створений для прогулянок, назвати його герцогськими угіддями. Заборонити вхід, наприклад, за перетин межі подвійна сплата податей. Твоє герцогство зубожіло, навряд чи комусь захочеться йти до лісу, за вхід до якого потрібно продати корову, що годує всю сім'ю.

–Може, ти й маєш рацію. Але хіба я заслужила на це? Частина моєї армії здалася Ельзі й перейшла до лав королівських воїнів. Вони не поважають мене.

–Вони боялися твоїх радикальних методів.

–І це я радикальна? Мій батько був жорстокий. Він би стратив будь–кого, хто не послухався його.

–Але не доньку верховного короля, що менш, ніж за добу знайшла підтримку не лише своєї армії, але й інших держав.

–Що ти хочеш сказати? Що вона вища за мене?

–Ти не жорстока. – зітхнув Едмунд. – Але ти й не зі своїм народом. Ось, що я хочу сказати.

–Я витрачаю на них більшу частину свого часу! – розлютилася вона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍