Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Як і належить правителю, Рамоно. Корона важча, ніж здається.

–Нехай так. Але втекти я не можу.

–Ти й не хочеш.

–Тобто?

–Ти не хочеш, щоб Ельга думала, ніби ти здалася.– спокійно відповів Едмунд.

–У моїй родині ніхто не здавався.– підняла підборіддя вона.

–Не думай про свою сім'ю. – втомлено відповів Едмунд. – Вони віддали душу богам багато років тому.

–Але... – почала було герцогиня.

–Давай створимо нову? – взявши її за руку, запитав він.

–Що?

–Я хочу створити свою сім'ю. Щоб наші діти пишалися нами. Нова династія, в якій кожен діє, по справедливості.

Едмунд узяв руку Рамони і вклав у її руку старовинну каблучку з аквамарином.

–Яка гарна... – зітхнула вона.

–У колір твоїм очам.–посміхнувся Едмунд.

Рамона затримала його руку у своїй долоні.

–Нашим.

Вони переглянулися. Рамона задумалася про те, що хотіла б, щоб її діти були схожі на Едмунда, такими ж підтягнутими, з каштановим кучерявим волоссям і пронизливо–блакитними очима.

 Вони побралися просто там, у розпал війни. За природою русява герцогиня, що володіє небесно–блакитними очима, визнала сіро–блакитні очі коханого, як знак того, що їм судилося створити непорушний союз, пронести цей небесний погляд крізь покоління. Щоб їхні нащадки дивилися на світ очима Едмунда.

Через кілька місяців, Рамона зрозуміла, що вагітна. Вона чекала Едмунда в саду, щоб розповісти йому про це. Тертячи рукав вугільно–сірої сукні з інкрустованого бісером атласу, вона нервувала. Почувши кроки, герцогиня пожвавилася і встала, повернувшись у бік того, хто йде.

–Едмунде? – покликала вона.

Вартовий зняв шолом, взявши його під руку. Він уклонився Рамоні, поклавши лікоть на коліно.

–Ваша світлосте...

–Що трапилося? Чому ти тут, а не на полі бою? Де Едмунд?

Вартовий підняв голову, глянувши на герцогиню.

–З великим сумом змушений повідомити, ваша світлосте... Герцог Вінсент...

–Ні.– похитала головою Рамона, перебивши його.–Це неможливо.

Вона підняла поділ сукні й обійшла вартового.

–Покажи мені.

Піднявшись з поклону, він з тривогою втупився в герцогиню і проводив її до польового госпіталю. Вона знайшла Едмунда на землі, встеленій сіном і лляною тканиною. Бездиханний, він лежав на спині, розкинувши руки, на грудях виднілася глибока рана, ніби хтось вирвав серце з грудної клітки. Рамона притулилася до нього, розплакавшись. Відчувши горе втрати, вона не змогла стримати своїх сліз.

Вартовий підняв її, міцно обіймаючи.

–Ваша світлосте, прошу...

–Ні! – вирвавшись, крикнула вона. Сльози стікали по блідому обличчю, її погляд був зосередженим і злим.– Де вона?!

Не дочекавшись відповіді, Рамона вискочила з госпіталю, рухаючись прямо на звуки ударів і криків. Мороз розтікався по землі, герцогиня йшла чітко по вимороженій землі, знаючи, де вона знайде свого ворога. Помітивши Рамону, Ельга підняла руку.

–Не стріляти! – наказала вона своїм воїнам.

Лучники прицілилися, але затримали стріли, натягнувши тятиву. Ельга уважно подивилася на Рамону, потім повільно злізла з Айларіана і підійшла до герцогині.

–Так–так. –хмикнула Ельга. – спромоглася на п'ятдесятий день війни з'явитися на полі бою? Не очікувала.

–Ти вбила його! – не стримуючи гнів, проричала Рамона.

–Кого? –не зрозуміла принцеса.

–Едмунда, ти йому серце вирвала!

Ельга нахилила голову, насупившись.

–Серце? Це вочевидь не моя робота, Рамоно. – чесно зізналася вона.

–Брешеш! – рявкнула герцогиня, побігла вперед, замахнувшись, але принцеса перехопила її руку. Видіння пробрало Ельгу після дотику до Рамони і та різко відскочила, витріщивши очі.

–Що? – злякалася Рамона, погляд Ельги був знайомий герцогині. –Що ти побачила?

–Те, що ти показала мені.– відповіла розгублено Ельга.–Я зустріну твого нащадка…Не скоро. Але ти вважаєш, що це важливо, якщо передала мені це.

–Я не вмію передавати видіння. Отже...–Рамона погладила рукою живіт.

Ельга простежила поглядом за жестом герцогині й підняла брови.

–Ти...

–Так.– відповіла Рамона, опустивши очі.–Мала намір розповісти чоловікові, поки не знайшла його...

–Співчуваю.

–Але вбивати не перестанеш.– підсумувала Рамона.

–Мені справді дуже шкода, Рамоно. Але ти маєш розуміти, що смерть твого герцога не моїх рук справа. Я не вириваю серця.

–Тоді хто? – з недовірою запитала герцогиня.