Читати книжки он-лайн » Сучасний любовний роман 💑💕📚 » Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець

Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

131
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 108
Перейти на сторінку:
Розділ 42. Айлін. Синиця та журавель.

– Та що ж це діється?! – з самісінького ранку вже змусили мене нервувати. Ледь розплющила одне око й потягнулася до телефону, який розривався, наче його заклинило. – А тобі чого не спиться?

Знову поглянула на фото Баязида, який з якогось переляку вирішив мені зателефонувати в таку рань… Дванадцята година?! Я аж враз сіла на ліжку. Прочистивши горло, прийняла дзвінок.

– Привіт, Баязиде! – видавила з себе з посмішкою, намагаючись не подавати жодного знаку, що тільки прокинулась. – Ледь встигла добігти до телефону…

– Айлін, – стримуючи смішок, промовив він, – в тебе камера увімкнута. 

Та нехай-но тобі! От все він помітить та побачить!

– Ранкові жарти подовжують життя. Хіба ти не знав? 

– Чув, але обідні взагалі зроблять тебе безсмертною. 

– То що це ти раптом згадав про мене? – відвести тему здалося найкращою ідеєю.

– Люба моя Айлін, я завжди пам'ятаю про тебе! – яскраво блиснув посмішкою на камеру, ніби нас знімали усі турецькі видання. – Особливо, коли від тебе тепер залежить моя власна репутація.

– Та напишу я книгу, Баязиде! – вимушено закотила очі, чим тільки потішила його.

– Мова не тільки про твою книгу, Айлін.

От тепер вираз його обличчя неабияк мене збентежив. Мабуть, вперше за весь час нашого знайомства Баязид дивився на мене… Ось так дивно й дещо інакше…

– Ем, тоді про що ще?

Та цей нахаба ще яскравіше всміхнувся до мене, пославши повітряний поцілунок.

– Деталі при зустрічі, люба моя.

Підморгнув й просто взяв і вимкнувся. Ось так просто посіяв в мені купу цікавості й вимкнувся! Та хто ж так робить?

Набравши швиденько Каріма, я мало не з вереском почала його вичитувати, що не розбудив вчасно, але через хвилину моєї емоційної промови, Карім мало не влетів у мій номер, захекавшись.

– Пані Айлін, – перевівши з рештою подих, витиснув він, – я дійсно й гадки не маю про те, що вам хотів сказати Баязид бей. Але ж ви мене знаєте, що якби хоч словечко знав – одразу ж вам би й доповів.

– У тому й вся справа, Каріме, що тепер навіть ти не знаєш чогось дійсно вартого уваги… – пробубніла я, зіскочивши з ліжка. – Приготуй мені вбрання і нехай Мехмет зготує щось смачненьке. Я голодна. 

Під квапливий тупіт його ніг, я пішла в душ. Але противний Баязид досі не вилазив з голови. І що ж такого він вже надумав? Звісно, якийсь сюрприз наготував, але чому раніше йому для цього мізків не знайшлося? А як він говорив: "Люба моя Айлін"... Та раніше я б все віддала, аби щодня таке чути… А що тепер? Я знову повернулась до минулої точки кипіння. Та що ж це мене так затягує в цей Бермудський трикутник?! От тільки-тільки ніби знайшла спільну мову з Тімом, так на тобі, Баязид тут як тут! Ну ж бо, Валеро, тепер ти мене здивуй чи що!

Як же ж мене це все злило, хоча я мріяла порадіти життю, а не ось все це! Ну не може моє життя враз перетворитися на мелодраму, де в мене головна роль. Зітхнувши, я все ж мусила визнати:

– Мабуть, може…

На ліжку побачила дбайливо розкладений одяг. Все ж, як би Карімчик мене іноді не дратував, а ще ніхто не розумів так моїх смаків, як цей. Костюм оливкового кольору, що складався з шортів та сорочки, а поряд білесенький топ. Щоправда, тепер не знаю, чи допоможе мені ця легкість з-поміж усієї цієї драми, що так стрімко розвивалась навколо. 

В коридорі розминулась з кількома учасниками, які, як завжди, всміхнулись з чималим захватом та повагою. Принаймні так мені хотілося думати. Підходячи до тераси, поволі сповільнилась. Валера з тією білявкою саме вийшли з-за свого столу й попрямували до хвіртки, якою чомусь захотілося дати обидвом по пальцях, які вони так турботливо стискали. 

Ну невже я гірша неї?! От мені навіть образливо стало. 

– Пані Айлін! – не з першого разу розчула голос Тіма, який аж підвівся, щоб привернути мою увагу.

Мабуть, на щастя. Так хоч перестану думати про Валеру й куди він там повів ту авторку. 

– Привіт, – промовила з посмішкою, підійшовши до нього. Він поквапився відсунути для мене стілець, хоча я планувала обідати осторонь. – То… Бачу, ти виспався. Виглядаєш бадьоро.

– Спав, як немовля! А ти?

Озирнувшись, Тім невпевнено посунув до мене руку. Боязко торкнувся моїх пальців, ніби я от-от і висмикну їх. Втім, чесно кажучи, спершу хотілося саме так і зробити, хоча й не розуміла гри свого тіла. Мені важко заперечувати, що з Тімом було неймовірно легко, чого мені не вистачало довгі часи. Але якісь кішки постійно дерли мене зсередини.

– Та лише нещодавно прокинулась. Ніколи не любила, коли дзвонять тоді, коли я сплю і саме починається гарний сон…

– Хто наважився таке зробити?! – з подивом, скоріш за все награним, запитав Тім, всміхаючись. В нього така гарна посмішка…

– Ба…тьки. – От халепа, мало не промовилась ще й про Баязида. Тоді б цікавість Тіма точно не відчепилась від мене. – Втім, я все вирішила, тож тепер хотілося б хоч пообідати в тиші. Ти сьогодні ж маєш писати чи не так?

– А, так. Збирався, але… – вже дещо невпевнено Тім провів пальцями по моїй долоні. – Прогуляємось ввечері?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 83 84 85 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"