Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
257
Неначе вірш Незвала, водами Балтики лине пароплав із проіржавілим корпусом. На ньому Йозеф Ґабчик, він залишив позаду похмурі береги Польщі й кілька непримітних місяців, проведених на вуличках Кракова. Разом із ним тут інші примари чехословацької армії, яким нарешті вдалося відпливти до Франції. Вони тиняються кораблем, стомлені, стурбовані, невпевнені, але задоволені перспективою боротьби із загарбником. Вони ще нічого не знають ані про Іноземний легіон, ані про Алжир, ані про французьку кампанію, ані про лондонське туманне життя. Вони незграбно наштовхуються один на одного у вузьких проходах, шукаючи каюту, цигарку або знайомство. Ґабчик, обіпершись на поруччя, дивиться на море. Дивна поведінка для того, хто все життя прожив у такій суходільній країні, як його. Мабуть, тому Ґабчиків погляд спрямований не на обрій, який було б надто просто витлумачити як символічний образ його майбутнього, а вниз, до ватерлінії судна, туди, де хвилі, накочуючись, розбиваються об корпус, потім відступають, потім знову набігають і знову відступають, заколисуючи своїм гіпнотичним і оманливим рухом.
— Прикурити не буде, друже?
Ґабчик упізнав моравський акцент. Вогник запальнички освітлює обличчя його співвітчизника. Ямочка на підборідді, цигарка у випнутих губах, а в очах — і це вражає — дрібка всієї доброти світу.
— Мене звати Ян, — каже він.
Завиток диму розчиняється в повітрі. Ґабчик мовчки всміхається. У них ще буде вдосталь часу, щоб краще познайомитися під час подорожі. Інші тіні перемішуються з тінями солдатів у цивільному, що снують кораблем, розгублених дідусів, самотніх жінок із затуманеним поглядом, слухняних дітей, які тримають за ручку молодшого братика. Дівчина, схожа на Наташу, стоїть на палубі, обіпершись руками на планшир, бавлячись подолом спідниці. Мабуть, і я десь тут.
Інформація видавця
Літературно-художнє видання
БІНЕ Лоран
HHhH: Голову Гіммлера звуть Гайдріх
Роман
Головний редактор О. С. Кандиба
Провідний редактор І. Г. Веремій
Редактор С. С. Скляр
Технічний редактор І. В. Бойко
Коректор М. М. Бірченко
Дизайнер і верстальник В. О. Верхолаз
Підписано до друку 05.10.2017.
Формат 60x84/16. Ум. друк. арк. 20,53.
Наклад 4100 прим. Зам. № 8899.
Термін придатності необмежений
ТОВ «Видавництво “Віват”»,
61037, Україна, м. Харків, вул. Гомоненка, 10.
Свідоцтво ДК 4601 від 20.08.2013.
Придбати книжки за видавничими цінами
та подивитися детальну інформацію
про інші видання можна на сайті
www.vivat-book.com.ua
тел.: +38 (057) 717-52-17, +38 (073) 344-55-11,
+38 (067) 344-55-11, +38(050)344-55-11,
e-mail: [email protected]
Щодо гуртових постачань
і співробітництва звертатися:
тел.: +38(057)714-93-58,
e-mail: [email protected]
Адреса фірмової книгарні видавництва «Віват»:
м. Харків, вул. Квітки-Основ’яненка, 2,
«Книгарня Vivat»,
тел.: +38 (057) 341-61-90, e-mail: [email protected]
Видавництво «Віват» у соціальних мережах:
facebook.com/vivat.book.com.ua
instagram.com/vivat_publishing
Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом
у друкарні «Фактор-Друк»,
61030, Україна, м. Харків, вул. Саратовська, 51,
тел.: +38 (057) 717-53-55
Лоран Біне народився 1972 року у Франції, у Парижі. Син історика, закінчив Сорбонну, викладач французької мови. Найвідомішу його книжку «HHhH» перекладено 40 мовами. Вона стала бестселером у кількох країнах, автор здобув Ґонкурівську премію.
«HHhH» вразила мене. Стиль Біне злютовує все докупи: нейтральну журналістську чесність, підкріплену письменницьким запалом, із оповідницькими інстинктами. Це один із найкращих історичних романів, який потрапляв мені до рук.
Неперевершено… Витончена й граційна розповідь…
Прекрасна книжка.
Примітки до електронної версії
Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником
с.48: <…> всередині [есесівского] => есесівського вулика панує несамовита метушня <…>
с.62: <…> простягався від Данциґа до Мемеля й [сусідів] => сусідив із балтійськими країнами.
с.180: <…> янкі ще не перебралися через [Анлантику] => Атлантику <…>
с.219: <…> «тітонька Моравець» [заміть] => замість «тітонька Моравцова» <…>
с.236: <…> утік із Чехії до [Польші] => Польщі <…>
Примітки
1
Адольф Айхман (1906–1962) — офіцер ґестапо, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання». (Тут і далі прим. ред., якщо не зазначено інше.)
2
Убивство з політичних чи ідейних мотивів (чеськ., англ.).
3
Річард III (1452–1485) — король Англії часів війни Червоної та Білої троянд, герой однойменної п’єси Вільяма Шекспіра. В образі Річарда III втілено середньовічне зло.
4
Після завершення Першої світової війни та зречення кайзера Вільгельма II в Німеччині почалася Листопадова революція й до влади прийшли соціал-демократи. Група «Союз Спартака», організована Розою Люксембург і перейнята ідеєю світової пролетарської революції, разом із комуністами й незалежними соціал-демократами намагалася встановити в Німеччині радянську республіку та провела в січні 1919 року кілька загальних страйків (повстання спартакістів). Повстання жорстоко придушили загони «фрайкор» під керівництвом райхміністра оборони соціал-демократа Густава Носке. Розу Люксембург заарештували й дорогою до в’язниці вбили пострілом у скроню. Листопадова революція завершилась проголошенням парламентської Веймарської республіки.
5
Боже мій (нім.).
6
Пауль фон Гінденбурґ (1847–1934) — президент Веймарської республіки в 1920–1933 роках.
7
Веймарська республіка — історична назва німецької держави в 1919–1933 роках.
8
Жозеф Артюр де Ґобіно (1816–1882) — французький філософ, автор расової теорії. У праці «Нарис про нерівність людських рас» (1853–1855) висунув теорію, згідно з якою соціальна нерівність між народами пов’язана з їхніми біологічними особливостями або якостями.
9
«Berliner Arbeiterzeitung» (нім.) — «Берлінська робоча газета».
10
Курт фон Шляйхер (1882–1934) — попередник Гітлера на посаді рейхсканцлера (1932–1933).
11
Генріх Брюнінґ (1885–1970) — райхсканцлер Веймарської республіки (1930–1932). Був попереджений про Ніч довгих ножів, емігрував до США.
12
«Поклик честі», «Медаль за відвагу», «Червона капела» (англ.).
13
Ідеться про два расистські (в першу чергу антиєврейські) законодавчі акти: Закон про громадянина Райху та Закон про охорону німецької крові і німецької честі, — проголошені з ініціативи Гітлера 15 вересня 1935 року на з’їзді Націонал-соціалістичної партії в Нюрнберзі.
14
Дехто стверджує, що словосполучення «гризти килим» у німецькій мові означає те, що у французькій «з’їсти свого капелюха» («manger son chapeau»,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.
