Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Озирнувшись довкола, Аліса опустила погляд на перев’язану ногу, потім знову підняла на Нейта. Їй було так шкода, що від сорому вона заплющила очі, але в наступну мить хлопця все одно схопила товста лоза й прив’язала до найближчого дерева.

— Серйозно? Ну навіщо? — запитав він зі щирою образою.

Вона, шкандибаючи, пішла до нього. Лоза так міцно обв’язала його тіло, що він не міг поворухнутися, а Аліса не могла підняти погляд вище його шиї. Підійшовши, вона безцеремонно почала витягати з його пояса ніж, яким він звільнився першого разу.

— Брехуха, так ще й нахабна, — прошепотів Нейт, похитуючи головою з легкою усмішкою подоланого воїна. — Тебе ж все одно знайдуть. Без чужої допомоги рана на нозі до ранку не загоїться.

Зв’язаний, але досі зухвалий. Це їй не подобалося. Чи навпаки? Аліса зумисне випустила ніж з рук. Він приземлився за кілька сантиметрів від його ніг — так близько й так далеко водночас. Нейт зітхнув, а якась її частика усміхнулася. Тоді вона повернулася та якомога швидше пошкандибала в лісову гущу, аби подалі звідси.

За кілька хвилин ззаду долинули голоси:

— Плювати на мене, наздоганяйте її! Напрямок на дев’яту, — вигукував Нейт.

— Я лишуся, ти біжи, — кинув Генрі до когось третього.

— Довбана гвардія. Нічого не можете! — відказав Доріан.

Відчувши його кроки, Аліса, попри біль, почала бігти. Вона не мала права сповільнюватися. Нога колола ще гірше, дихання збилося, перед очима все пливло, а шкіру крізь куртку пробирав холодний вітер, але ніщо з цього не могло її змусити зупинитися.

Вона продовжувала бігти далі, часом озираючись. Доріан стрімко наближався.

— Стій, суко, — кричав він з моторошною посмішкою. — Від мене не втечеш.

Аліса лише пришвидшила біг. Ліс ставав дедалі густішим, але далі кількох метрів перед собою вона не бачила. Вона не відчувала більше нічого, крім болю та гучної пульсації в голові. Як бігти всліпу? Раптом дерева закінчилися. Аліса не одразу збагнула, що злетіла з краю схилу прямісінько в протоку річки Єдни.

«Ні, ні, ні!»

Усе довкола заполонила вода. Глибина, звукові спалахи, темрява. Все таке знайоме. Мить, і вона потоне. Лише мить. Аліса міцно заплющила очі, сконцентрувавшись на своїх думках, а не на витворах закляття. «Тебе не вбили в палаці, ти вижила на вулиці, навчилася жити в цирку й нарешті знайшла себе в Академії. Заради чого це все? Щоб ти так просто померла?! Не відключайся, Анабель!» — кричала вона у своїй голові. І це спрацювало.

Аліса розплюшила очі. Вона махнула руками і почала підіймати себе водою, наче гирю на іспиті, з яким вона не впоралася раніше. Трохи зусилля, і її викинуло на берег. Аліса глибоко вдихнула, ледве стаючи на ноги. Рана запекла сильніше, мокрий одяг покривав холодом шкіру.

Вона встигла зробити ще кілька кроків від води, перш ніж впасти на землю без тями.

***

Аліса розплющила очі. Вона лежала у лісі біля річки, там, де щойно приземлилася, але це все знову нереальне. Її нога не боліла, та й самої рани тут не існувало. Сонце досі гріло щоки, а дерева не мали пожовклого листя. Вставши із землі та озирнувшись довкола себе, Аліса побачила ту саму жінку в блакитній сукні. Вона стояла недалеко, дивлячись на неї, і лагідно усміхалася.

— Мамо? — промовила Аліса й сама всміхнулася.

Вона спробувала підійти ближче, але ноги не слухалися, тож довелося просто незворушно стояти на місці.

— Так, моя маленька Анабель. — Усмішка жінки трохи згасла, і вона почала поволі підходити, хоча її силует ставав усе більш розпливчастим, примарнішим. — У мене небагато часу, але я хочу передати тобі ще одне повідомлення. Хоч маяк згас, Звірі досі тут. Будь готова захищатися.

— Маяк? — перепитала здивована Аліса. Мати просто мовчки кивнула, тож вона додала: — Що за маяк?

Але вона цього не пояснила.

— Ілюзії слабшають. Поспіши назад до бар’єру й не забувай більше про свої сили. Пробач, мені вже пора йти.

Вона обійняла Алісу. Це відчувалося так реально, ніби по-справжньому, а потім силует матері знову став розчинятися в повітрі. По щоці Аліси прокотилася самотня сльоза.

— Добре, мамо.

У наступну мить все довкола оповила темрява.