Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

за своїм звичаєм, заплакав. Коли дівчина відповідала монахині, її голос був дуже схожим на голос Нака-но кімі, дружини принца Ніоу.

«Яка вона мила! А я досі не зробив нічого, щоб відшукати її! Хіба я не був готовий узяти під свою опіку жінку найнижчого стану, якщо тільки вона виявиться схожою на покійну Ооїґімі? А ця дівчина — рідна дочка Восьмого принца, навіть якщо він не визнавав її своєю...» — радів зворушений Каору.

І йому раптом закортіло негайно підійти до дівчини і, сказавши:«Значить, ви все-таки живі? — заспокоїти її. Заморський імператор{256}, пославши чарівника на гору Хорай, навряд чи був задоволеним, отримавши шпильку від коханої. А от Каору пощастило більше, бо він знайшов якщо не покійну Ооїґімі, то принаймні розраду для спустошеної душі. «Напевне, наші долі пов’язані ще з попередніх народжень», — подумав він.

Після короткої розмови з дівчиною монахиня Бен спішно пішла до себе, бо, видно, не хотіла ділитися з жінками своїм здогадом щодо походження аромату, який схвилював їх, тобто про те, що Каору підглядає за ними.

Коли стемніло, тихенько відійшовши від перегородки, Каору одягнувся і, як звичайно, зустрівся з монахинею біля входу в її покої.

«Цього разу мені дуже пощастило, — сказав він після звичного привітання. — А ви зробили те, що я просив?»

«Після нашої розмови я все сподівалася на слушну нагоду і тільки у новому році другого місяця я зустрілася з матір’ю та дівчиною, коли вони заїжджали сюди по дорозі на прощу у Хацусе. Коли я натякнула її матері про ваше бажання, вона була вельми збентежена тим, що її дочку хочуть узяти замість іншої благородної особи, й оскільки мені тоді передали, що ви дуже зайняті, то я не посміла тривожити вас і не дала вам знати про її приїзд. Але на початку цього місяця дівчина знову виїхала до Хацусе і саме тепер повертається. Вона завжди зупиняється у нас заночувати, а тепер, напевне, хоче ще більше дізнатися про покійного батька. Цього разу вона приїхала сама, бо матері щось перешкодило супроводжувати її, а тому я їй нічого про вас не сказала».

«Оскільки я не хотів би показатися цим провінціалам у такому вбогому вигляді, то велів слугам тримати язик за зубами, але ж їм рота не зашиєш, — відповів Каору. — Не знаю, що краще зробити... Може, ви щось порадите? У всякому разі, мене зовсім не засмучує, що вона приїхала сама, навпаки — я радий. Ви не хотіли б передати їй, що у цій зустрічі я вбачаю знак, що наші долі пов’язані ще з попередніх народжень?»

«І коли це так раптово ви встигли пов’язати з нею свою долю? А втім, я передам», — посміхнулася монахиня і вийшла.

«Я сьогодні пробився

Крізь зарослі травою поля,

Щоб дізнатись, чи голосом незабутнім,

Колись почутим,

Співає і ця мила пташка?» —

проказав сам до себе Каору, але монахиня почула і передала його слова дівчині.

Хатина під стріхою

Головні персонажі:

Каору, Дайсьо, 26 років, син Третьої принцеси і Касіваґі (офіційно — Ґендзі)

Пані Цюдзьо, таємна кохана Восьмого принца, мати Укіфуне

Укіфуне, дочка пані Цюдзьо, 21 рік, побічна дочка Восьмого принца

Намісник Хітаці, вітчим Укіфуне, чоловік пані Цюдзьо

Сакон-но сьосьо, шанувальник Укіфуне

Нака-но кімі, 26 років, дочка Восьмого принца, дружина принца Ніоу (Хьобукьо)

Ніоу, принц Хьобукьо, 27 років, син імператора Кіндзьо й імператриці Акасі, внук Ґендзі

Друга принцеса, дочка імператора Кіндзьо, дружина Каору

Третя принцеса, дочка імператора Судзаку, мати Каору

Імператор (Кіндзьо), син імператора Судзаку, наступник імператора Рейдзея

Хоч як палко Каору прагнув добратися до гори Цукуба та її зарослого густим лісом підніжжям у провінції Хітаці, щоб зустрітися з Укіфуне, але, побоюючись, що люди, напевне, осудять його за таку легковажність, він навіть листів їй не писав. Монахиня Бен неодноразово натякала пані Цюдзьо на бажання Каору, але та, не вірячи у серйозність його намірів, тільки дивувалася, як це він узагалі зацікавився її дочкою. З огляду на його високе становище у світі вона лише крадькома зітхала: «От якби ж то ми могли хоч трохи до нього дорівнятися...»

Намісник провінції Хітаці мав кількох дітей від першого шлюбу, а від пані Цюдзьо — дочку, яку вдома називали «панночкою» і відповідно виховували, та п’ять чи шість ще досить молодих синів-погодків. Заклопотаний власними дітьми, намісник вряди-годи забував про пасербицю, за що дружина безперестанку дорікала йому, сама ж вдень і вночі тільки й думала про те, як би знайти старшій дочці{257} гідну пару. Навряд чи вона б так турбувалася про її майбутнє, якби дівчина мала пересічну зовнішність, як інші дочки. Хоча спочатку люди і не бачили між дівчатами особливої відмінності, та з часом краса старшої дочки ставала такою яскравою, що пані Цюдзьо всерйоз перейнялася її долею. Коли стало відомо, що намісник має багато дочок, в його дім почали надходити любовні листи від нащадків знатних родин. Дві чи три дочки від першого шлюбу так чи інакше повиходили заміж і вже жили самостійно. «Тепер пора подумати і про мою старшу дочку», — вирішила пані Цюдзьо і зосередила на ній усю свою увагу.

Походження намісника аж ніяк не можна було назвати низьким. Він мав впливових родичів серед високих столичних вельмож і володів значним майном, що допомагало йому почуватися впевнено настільки, наскільки дозволяло його звання. Садиба у нього виблискувала розкішним оздобленням, яке, на жаль, було позначене сумнівним смаком і провінційними звичками її власника. Ще з молодих років він був змушений поховати себе у далеких східних провінціях на тривалий час і, мабуть, тому його голос огрубів, а мова стала по-провінційному неоковирною. Соромлячись цього, він сторонився знатних вельмож і поводився вельми обачно. Він не тямив нічого у грі на кото або флейті, зате був навдивовижу вправним у стрільбі з лука. У його заможному домі служило чимало гарних жінок, приваблених нагодою жити у достатку. Вони носили пишний одяг, складали недолугі вірші, розповідали одна одній старовинні повісті, не йшли спати під час ночі Мавпи{258} та з незвичайним запалом віддавалися усіляким легковажним розвагам.

Серед численних залицяльників старшої дочки пані Цюдзьо, які захоплювалися її розумом і рідкісною красою, був і Сакон-но сьосьо, юнак двадцяти двох чи двадцяти трьох років, який завдяки спокійній вдачі й різноманітним талантам заслужив добру славу у світі, але, видно, через бідність, яка не дозволяла йому досягти блискучого становища, порвав стосунки з жінкою, до якої дотепер вчащав, і почав упадати коло Укіфуне. Її мати, звернувши увагу серед багатьох саме на нього, подумала: «Він — людина надійна, статечна й розсудлива. І навряд чи її руки домагатиметься хтось вищого, ніж він, походження», — і стала передавати дочці листи Сьосьо, стежачи за тим, щоб вона відповідала йому у всіх належних випадках. Нікому нічого не сказавши, пані Цюдзьо вважала такий вибір остаточно вирішеним. «Навіть якщо у цьому домі з моєю дочкою обходяться як з чужою, я життя не пошкодую, щоб влаштувати її долю. Вона така гарна, що, побачивши її, ніхто не зможе