Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

Як нам бути далі?

ТЯН

 

- Ви звинувачуєтесь в замаху на вбивство і державній зраді. Ну або як спільник. У відповідності з тим, як будете допомагати слідству. - Пан ректор оперся дужими руками на стіл і нахилився до пажа, що зіщулився і став ще менше, ніж насправді.

- Я нічого такого не робив. Я просто згадав, що казала ваша секретарка. Дослівно! При адептові Валеріані, каюсь. Але ж я не знав, що це може загрожувати імперії…

- Але ж ви знали, що це буде використано для розриву парності?

- Вона не достойна бути вашою парою. - цей недоменестрель вказав на мене пальцем. - Ви слава й легенда сотень світів. А вона просто некрасива і невдячна багатійка, що купила собі парність із вами у пана судді!

Змій від гніву ледве стримував бойову трансформацію. Було б смішно залякувати пажа ще й цим. Бідося і так уже деморалізований.

- А про мої почуття ви подумали? Про безпеку держави, що вас навчає на бюджеті? Невдячний малий поганець от ви хто. І ви за це отримаєте! - гаркнув Змій. - Дістали ці фанати бойових заслуг. Поети нещасні. Ума нема зовсім. Я вже мовчу про неповагу до моєї пари. І про те, що вона вам некрасива тільки тому,що ви .. еее…, а не важливо. То ваше щастя, що вона вам некрасива.

- Я просто людина. У нас немає парності. Зате є кохання, якого ми не завжди хочемо. Залежність, від якої позбавились би з радістю. І не розумію, чому погано не любити когось, хто примусив вас себе полюбити, пане ректоре.  - тремтячим голосом прошепотів паж. - І до чого тут державна зрада, то ж приватна справа…

- От тому ви й наробили лиха. Точніше наробили б, якби не моя обдарована дедукцією кохані й не моя власна чуйка.

- Я не хотів нікому зла. - паж аж притиснув кулачки до грудей, щоб показати, як сильно не хотів.

- Ви допомагали ворогові імперії зруйнувати саму основу магії цього світу. Ви могли віддати в руки некромантові, що ненавидить все живе, владу над всіма магами, їх династіями. Як думаєте, довго б після цього протрималася рівновага і як швидко світ би потонув в крові магів, що боролися б за владу над світом - бо їх би ніщо тепер не стримувало, ніякі почуття, ніякі зв’язки? Як можна було б прив’язати до себе кого завгодно і в будь-якій кількості й розпоряджатися кожним їх подихом? Ви ідіот. Скласти іспит з теорії держави й права у вас шансів нема, навіть якщо суд і її величність вас помилують.

- У мене є деякі підстави думати, що пажа можуть помилувати, пане ректоре. - зобразила я доброго слідчого.

Паж глянув на мене з надією. Йог довгі чорні вії намокли від сліз і кидали на зблідлі щоки загадкові тіні. Рожеві губи тремтіли, наче хотіли пропустити якісь важливі слова крізь міцно стиснуті зуби. Але паж так нічого й не сказав. 

Красапєта ти моя. Я тобі ще пригадаю і некрасиву, і недостойну. Але спочатку ти нам все розкажеш і підпишеш, поганець.

- Не бійтеся так. Її величність дуже справедлива, її трояндовий вінець не дозволить покарати невинного. - підбадьорила цього боягуза.

- Я все розкажу. - схлипнув паж. - У мене й гадки не було, що все так серйозно. Адепт Валеріан зовсім не має магічних здібностей. Він сказав, що йому еліксир тому й треба… А парність перейде на нього, і ніхто не постраждає.

- Ну тобто ви не в курсі, чий він спадкоємець? - гаркнув Змій. - Але взяли на себе відповідальність…

- Я ще мало про кого знаю, пане ректоре. Ми з лицарем Інгваром тільки-но прибули. І зі мною ніхто з адептів не спілкується, крім Валеріана. А адепток я сам цураюся через…

-Будь ласка, без подробиць, адепте. - гидливо скривився Змій. - Зараз я вам дещо поясню. Батько адепта Валеріана - широко відомий своєю могутністю некромант. І на додачу він король сусіднього з Трояндовою імперією і з князівством моєї Тян королівства. Він уже перетворив на пустелю свої володіння через небезпечні досліди над живою природою і людьми. І хоче собі багате на воду і тваринний світ сусіднє князівство. Яке за дивнимзбігом належить за моїй парі, тобто Тян. Цей некромант на щастя не настільки сильний, щоб завоювати світ. Але це не означе, що він цього не хоче. І він досить розумний, це Валеріан від нього успадкував. Старий король давно хотів мати у себе мою пару. Ще до того,як дізнався, що вона багата спадкоємиця і могутня магиня. Але уже знаючи про її таланти й здібності від сина-шпигуна. А тепер до всього іншого  Тян додалися бонуси у вигляді найбільших запасів золота у цьому світі й сильної магії. І головне - готового еліксиру непарності й парності.

Паж уважно слухав, але було видно, що не розуміє. що й до чого.

- Ви ніколи не відчуєте парності, бо ви людина. - пояснив саму суть Змій. - І ваші почуття ніколи не будуть такі чисті від егоїзму й побічних ефектів.

Паж настільки обнаглів від надії на помилування, що дозволив собі заперечливо похитати головою. Типу то у вас якась там парність, а у мене чисте кохання. 

Ха!

Але Змій уже цього не бачив. Бо на радощах, що я не розірву наш зв’язок, впав у ейфорію.

- В парності ти живеш, наче у вашому людському раю. - прикривши очі поясняв те, що пояснити неможливо, пан ректор. - В ній все дуже чисте, радісне, наївне, і пара любить тебе без міри. Припустимо, ти накажеш своїй парі померти. Просто так, по приколу, а вона вже лежить мертва.

- Чому? - відсахнувся паж. - Я нікому такого б не сказав. Це жорстоко, хоч може й справедливо для декого. - і він злісно глянув на мене. - Це дуже жорстокий і дурний прикол.  І це незаконно й естетично неправильно. То вже якась сентиментальна балада виходить, як на мене.

- А парність приколів від наказів не розрізняє. Твоє слово для неї і є закон. Ти сказав їй помри, і твоя пара, не замислюючись, просто від любові до тебе одразу й померла.

- Аллле ж адддепт Валеріан не збирався наказувати вашій секретарці померти! - спантеличено проказав паж. 

Ви тільки гляньте на нього, поет знайшовся. Та він уже повинен був придумати весь сюжет про некроманта, що  поневолив весь світ і околиці тими двома еліксирами. Нездара. Фу. Цей Фон нічого не розуміє в талантах, інакше не розхвалював би ті недолугі віршики під противну музику. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍