Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

— Тому що ти медіум, — я кивнула його словам, ласкаво водячи пальцем по олівцю. — Трохи більше, ніж звичайна людина. Повернеш мікрофон — повернеш зв’язок зі своїм тілом. Може допомога Ганні знадобиться, як сполучного божества, але загалом принцип звичайний.

— І я… втрачу пам’ять?

Дихання збилося, я спробувала відповісти так спокійно, як тільки могла.

— І ти втратиш пам’ять.

Принаймні в теорії. На практиці все могло бути кручено-перекручено, і я могла б дати своєму серцю надію на те, що все буде інакше, що цього разу я заслужила щастя, що…

Що вище злітаєш, то болючіше падаєш. Якщо відірвати цей пластир зараз, то потім буде не так боляче. Я не тішила себе ілюзіями. Краще налаштуватися на те, що моє щастя було коротким і яскравим, наче падаюча зірка посеред нічного неба.

— Тоді ми почекаємо із цим, поки не знайдемо спосіб зберегти мої спогади, — Кай накрив мою руку своєю.

Але я відсмикнула пальці й відійшла від столу.