Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Глава 26: Фантомний біль

Тиша густою завісою огорнула кімнату. Було чути лише слабке потріскування деревини в стінах та легкий подих вітру, що ледь ворушив старі штори біля запиленого вікна. Сапфір стояв осторонь, уважно слухаючи кожне слово, його погляд зосереджено блукав між Габріелем та його матір'ю, але він не втручався.

Жінка трохи нахилила голову, її втомлені очі пильно дивилися на сина.

— Ти вже розумієш, що цей експеримент зовсім не той, про який тобі говорять лікарі? — її голос був тихим, але в ньому відчувалася вага правди, що тягарем висіла в цьому просторі.

Габріель повільно кивнув.

— Я читав записник Меліси, — сказав він, стежачи за реакцією матері.

Агата злегка нахмурилася.

— Хто така Меліса?

— Лікарка-психіатр, яка працювала зі мною. — Габріель зробив паузу, перш ніж додати: — Вона намагалася мені допомогти.

Мати голосно зітхнула й заплющила очі, ніби всередині неї спалахнув давно знайомий біль.

— Уже був один лікар, який намагався розповісти мені правду, — промовила вона гірко. — І він поплатився за це.

Габріель відчув, як у нього по спині пробігли холодні мурахи.

— Його звали Адам Еванс?

Агата різко підняла голову, її очі розширилися від подиву.

— Так... — вона говорила обережно, вдивляючись у сина. — Звідки ти знаєш це ім'я?

— Записник Меліси поділений на дві частини, — пояснив він, — і друга частина написана іншою людиною. Адамом Евансом.

Жінка важко кивнула, ніби у ній раптом підтвердилося щось, що вона давно підозрювала.

— Він був тим самим лікарем, який спробував розповісти мені правду, — її голос потемнів. — Але одразу після нашої розмови він... зник.

Габріель напружився.

— Що це була за розмова?

***

Вона сиділа біля ліжка маленького Габріеля, її пальці, бліді й охолоджені, стискали його крихітну долоню. Кімнату наповнював майже беззвучний шепіт її молитви—запеклої, відчайдушної, безнадійної. Очі червоні від сліз, обличчя змарніле, змучене, мовби з неї витекло останнє тепло життя. Вона майже не їла, майже не спала—увесь її світ згорнувся до єдиного питання: чи прокинеться її син?

Лікар Адам Еванс стояв у сутінках біля дверей, спостерігаючи за нею. Його пальці нервово стискали край білого халата. Він знав, що жодні слова не принесуть їй полегшення, що будь-які пояснення будуть лише порожніми звуками в цій кімнаті, наповненій болем і тишею. Його вчили відсторонюватися, зберігати професійну дистанцію. Але тепер це здавалося недоречним.

Він зітхнув і нарешті зробив крок уперед.

— Мені дуже шкода, — тихо сказав він.

Агата повільно підняла голову. Її очі були порожніми, виснаженими від безсонних ночей і нескінченного очікування.

— Ви можете допомогти йому?

Адам ковтнув клубок у горлі.

— Я... я не знаю, — його голос був тихий, майже зламаний.

Декілька тижнів потому.

Габріель прокинувся.

Але це було не те пробудження, яке чекала Агата.

Вона схилилася над ним, її серце билося з шаленою силою. Вона усміхалася крізь сльози, хотіла притиснути його до себе, відчути тепло його тіла...

Але коли їхні погляди зустрілися, її серце охопила крижана пустота.

Перед нею був не її син.

Хлопчик, який лежав у ліжку, був відстороненим. Його очі, колись наповнені дитячою наївністю, стали темними проваллями, що не віддзеркалювали нічого, крім пустки.

— Габріелю... — прошепотіла вона, тягнучи руку до його волосся.

Та він різко відсторонився, наче її дотик його обпік.

Він більше не говорив про батька.

Не згадував його жодного разу.

Було таке відчуття, що цей спогад просто... стерли.

Агата кинулася до лікарів, шукаючи пояснень.

— Це нормально, місіс Ноктіс, — запевнив її доктор Гарольд Вайсс, один із головних спеціалістів проєкту. Його тон був спокійний, але погляд надто уважний, майже вивчаючий. — Спогади про травмуючі події були витіснені, як ми й прогнозували. Його свідомість створила бар'єр, що не дозволяє йому повернутися до болю.

Але Агата бачила щось більше.

Її син не просто забув про смерть батька.

Його розум знайшов новий важіль для травми.

Габріель став непередбачуваним. Його настрій змінювався несподівано. Вибухи неконтрольованої люті розривали кімнату. Він кричав на неї, розбивав речі, його голос лунав глибше, ніж мав би, неначе в ньому говорив хтось інший.

— Він бачить тінь, — зізналася Агата одному з лікарів.

Гарольд Вайсс лише зацікавлено кивнув, і в його очах спалахнуло щось небезпечне, майже фанатичне.

— Це частина процесу.

Він говорив про це з прихованим захопленням, ніби цей стан її сина був не патологією, а чимось... необхідним.

Але Агата не розуміла його слів.

Гарольд розповідав про нейронні зв'язки, про когнітивне заміщення, про зміну емоційних реакцій через вплив медикаментів. Він сипав складними термінами, які здавалися безглуздими, коли перед нею стояв її власний син, що перетворювався на когось іншого.

Її син був не просто травмованим.

Він перетворився на когось іншого.

Габріеля почали водити до психіатра, Адама Еванса. Його відвідини стали регулярними, і здавалося, що молодий лікар дійсно намагався допомогти хлопчику.

Але потім прийшло нове рішення.

— Ми мусимо провести повторну процедуру, — повідомили лікарі.

— Знову? — Агата відчувала, як у неї стискається серце.

— Це допоможе стабілізувати його психічний стан.

Вона не вірила їм. Але вибору не мала.

І знову—сон.

Вона сиділа біля ліжка, тримаючи його нерухому руку, і плакала.

Вона молилася, хоч і не знала, до кого звертається. Вона благала, хоч і не вірила, що її хтось почує.

Лікар Адам Еванс спостерігав за нею з-за скла спостережної кімнати.

У його очах було щось, що він не міг дозволити собі сказати вголос.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍