Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Коли Габріель прокинувся, він був спокійнішим.

Його емоції стали рівнішими, розмови — коротшими, поведінка — контрольованішою.

Лікарі були задоволені результатом.

Але його ставлення до матері залишалося таким самим.

Холодним. Відстороненим.

Вони продовжували відвідувати психіатра.

Агата бачила, що Адам Еванс намагався знайти спосіб допомогти її сину. Але нічого не змінювалося.

Агата почала хворіти.

Її тіло не витримувало стресу. Вона худла, її обличчя втрачало колір, руки тремтіли. Її світ руйнувався.

І тоді...

Адам Еванс знову прийшов до неї.

І цього разу він нарешті заговорив.

— Агато... — він затримав подих, ніби наважуючись сказати те, що давно приховував.

— Що? — її голос був слабким.

Лікар подивився на неї довгим, важким поглядом.

— Вам потрібно знати правду.

І в його очах вона побачила страх.

Адам Еванс довго мовчав, не знаючи, з чого почати. Агата сиділа перед ним, її обличчя було виснаженим і змученим, а втомлені очі втупилися в порожнечу. Він усвідомлював, що будь-які його слова зараз лише збільшать її біль, але відступати було вже пізно.

Він зітхнув, провів рукою по волоссю й нарешті заговорив:

— Місіс Ноктіс... Те, що вам говорили лікарі, те, що ви вважали терапією, насправді є не лікуванням, а повноцінним науковим експериментом.

Агата знерухоміла. Її пальці, що до цього тримали носову хустинку, повільно стиснулися в кулак.

— Що? — її голос затремтів, немов її змусили вимовити слово, від якого залежало все її життя.

Адам опустив погляд.

— Вони... заміщують спогади вашого сина.

Повітря в кімнаті стало важким, мов розпечене залізо.

— Зам... що?

— Заміщення пам'яті, — лікар говорив рівним, науковим тоном, намагаючись приглушити власне хвилювання. — Це процес, при якому травматичні спогади поступово видаляються або переписуються на рівні нейронних зв'язків. Методика базується на концепції нейропластичності—здатності мозку до перебудови під впливом зовнішніх чинників.

Він зробив паузу, обережно спостерігаючи за її реакцією.

— Іншими словами, вони не просто прибирають біль. Вони змінюють саму структуру його пам'яті, стираючи одне і вставляючи інше.

Агата з жахом дивилася на нього.

— Ви хочете сказати, що вони... маніпулюють його свідомістю?

— Не тільки його, — Адам важко видихнув. — Вся програма спрямована на дослідження того, як функціонує людська психіка під впливом заміщення пам'яті. Це не просто спроба вилікувати травму. Вони хочуть зрозуміти, як видалення або переписування ключових моментів впливає на особистість.

Жінка здавлено засміялася, але в її сміху було більше відчаю, ніж радості.

— І ви... ви зробили це з моїм сином?

Адам знову опустив очі.

— Вони шукали ідеального пацієнта, — сказав він, і в його голосі прозвучала щира гіркота. — Маленька дитина, чий мозок ще не сформований остаточно, чия особистість лише розвивається. У такому віці зміни можна впроваджувати найефективніше.

Агата судомно вдихнула.

— Ви використали його.

— Так, — відповів Адам майже нечутно.

Вона обхопила голову руками.

— Чому... Чому мені нічого не сказали?!

Лікар заплющив очі, ніби збирався з духом.

— Насправді... вони сказали.

Агата різко підняла голову.

— Що?

— Вам ніколи не брехали, — Адам говорив тихо, але впевнено. — Вам просто подали все під іншим кутом. Психологічна маніпуляція працює не лише на пацієнтах, але й на їхніх родичах. Вам пояснили, що це терапія, що вона має допомогти Габріелю подолати біль втрати. Але вам не сказали, що це експериментальний метод, і що ваш син — один із перших суб'єктів, на яких його випробовують.

Жінка розтулила губи, але не змогла вимовити жодного слова.

Її пальці міцно вп'ялися у скроні.

Вона затремтіла, а потім закрила обличчя руками і вибухнула риданнями.

Адам не рухався.

Він просто сидів і мовчки спостерігав, як її світ руйнується.

Він мав би піти. Мав би залишити її одну. Але щось всередині нього не дозволяло зробити цього.

Він був лікарем.

Він не мав права відчувати.

Але зараз...

— Чому? — її голос був майже беззвучним. — Чому ви розповіли мені це?

Адам нервово провів рукою по шиї.

— Я... Я не знаю.

Її очі, залиті сльозами, пильно вдивлялися в нього.

Він зітхнув.

— Я давно не думаю про почуття людей, — зізнався він. — У моїй професії керує не серце, а розум. Мене вчили приймати рішення без емоцій.

Він зробив паузу, ненадовго замислившись.

— Але коли я бачу вас, коли бачу, як ви сидите біля його ліжка і плачете... — він затнувся. — Я не можу залишитися осторонь.

Жінка не відповіла.

Вона просто тихо схлипувала.

— Цей експеримент... — продовжив Адам, — він змінить усе. Це дозволить психіатрії вийти на новий рівень. Це відкриє нові можливості для лікування психічних розладів, які раніше вважалися невиліковними. Люди, які страждали все життя, зможуть почати спочатку.

Він зітхнув, проводячи рукою по обличчю.

— Всі тут... Ми діяли заради блага науки. Заради майбутнього.

Його голос був тихим, майже вибачливим.

— Але мені шкода, що саме ваш син став одним із піддослідних.

Агата здригнулася, ніби його слова були ударами, що вгрузали їй у тіло.

Вона нічого не сказала. Лише захитала головою, ніби намагалася позбутися цього жахіття.

— Чому мій син? Чому мій синочок?

Адам не мав відповіді.

Він просто сидів і дивився на неї.

Вона плакала.

Голосно. Гірко.

Вона втрачала його.

Вона втрачала Габріеля.

А лікар міг сказати лише одне:

— Почате вже не змінити.

Агата завмерла.