Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дженніфер із братом жили в кімнатах одна навпроти іншої. Кріс міг увірватися до неї без стуку, танцювати під музику, що репетувала в навушниках, потім впасти на її ліжко, і почати розмовляти, кричачи на всю кімнату, поки Дженніфер силоміць не стягне з нього навушники. Бив морди всім її кривдникам. Уся школа знала, якщо Дженніфер каже: "я брата покличу" – перед нею вже час вибачатися. Загалом дівчина була щаслива, у неї були рідні люди, які завжди підтримували й захищали її, були улюблені речі, дрібниці, що піднімають настрій, але над усім цим: перехідний вік, коли вранці ти ненавидиш світ, а ввечері дякуєш йому за все, що в тебе є. Того дня була неділя, прекрасний день, коли ніхто нікуди не поспішав. Бред і Кріс сиділи в кімнаті Дженніфер, курили і міркували про галактики і сузір'я, яких ще не бачило людство. Дядько Бред лежав на підлозі, Кріс, розтягнувшись поперек ліжка. Дженніфер поклала голову на його торс, а ногами сперла стіну. Хлопці все бурмотіли, і бурмотіли, а дівчина розмірковувала про те, хто вона і ким хотіла б стати. Але всі думки зводилися до того, що вона проста шістнадцятирічна дівчина, яка навчається в старших класах звичайнісінької школи і зовсім не знає, що їй уготовано долею. Занурюючись глибоко у своїх думках, Дженніфер чула відгомони кумедної суперечки Бреда і Кріса:
–Плутон – не планета.– парирував Кріс.
–Планета.– затягнувшись відповів Бред.
–А я кажу ні.
–А я кажу так.
–Джен, що скажеш? – запитав Кріс.
–Я не...– почала було дівчина, коли почула Ніка, який кричав із кухні внизу.
–Дженніфер! – крикнув дядько Нік, коли він сердився, кликав членів сім'ї повними іменами.
Дядько завжди готував, прав і прибирав сам, не змушуючи сім'ю це робити, тому Дженніфер часто вислуховувала від нього тиради про те, що його не цінують, а він чоловік, а не посудомийка, тощо.
–Дженніфер! Крістофер! Спускайтеся.– повторив він.
Дженніфер різко встала, в її уяві з'явився дядько, який, як завжди, витирав плиту, мив посуд, попутно відволікаючись на помішування рису в каструлі.
– Дженкінсе, тобі й справді краще спуститися. Він же сюди вломиться.– сказав дядько Бред, видихаючи дим.
–Нік не любить, коли ми палимо в будинку. – зауважив Кріс.
–Так, і не палили б! – роздратовано заявила Дженніфер.
–Серйозно, краще спустися до нього, нам усім не минути лиха.– хитав головою Бред.
Вона обдарувала дядька незадоволеним поглядом і встала, похитнувшись.
–Він же запитає, чому я так довго йшла.
–Ну, скажи, що спала.
Дженніфер пробурчала щось собі під ніс і покинула кімнату. Смачно позіхаючи, вона увійшла на кухню.
"Цікава особливість у людей, позіхання викликати можна однією думкою про нього, а чхнути, коли тобі збалабениться – хрін." – подумалося їй.
–Дженно! Скільки можна тебе кликати? – невдоволено запитав Нік.
–Вибач, дядечку, мене вирубило.
Дядько Нік вовтузився біля столу, немов бджілка–Цезар, він мив посуд, протирав плиту і накладав їжу в тарілку. Усе з точністю, як вона собі й уявила.
–Сідай, поки не охололо. – він поставив перед нею тарілку і передав ложку. – Де твій брат?
–Спить. Я його не розбудила.– відмахнулася вона.
–Значить буде холодне їсти. – зітхнув дядько.
–Так йому й треба.– вони змовницьки засміялися.
–А Бред де? – знову запитав Нік.
–Там само.– знизала плечима Дженніфер.
–Не дім, а сонне царство. – похитав головою дядько Нік, потім витер руки рушником і сів навпроти небоги.
Вона набрала рис і відламала шматочок м'яса. Ложка цокнула по дальніх зубах, вона думала відкусить і її теж, настільки це було...
–Смачно? – запитав дядько Нік.
–Ні. – заплющивши очі, промичала Дженніфер.
Дядько Нік зустрів її відповідь зі здивуванням.
–Це не смачно. Це шедеврально. – сказала вона, хитаючи головою.
Нік скорчив міну, закотивши очі.
–Мм... дядечку, ти перевершив сам себе.
–Я старався. Їж, приємного.
Поки Дженніфер по обидві щоки наминала ризото з куркою по–селянськи, дядько Нік поставив ноутбук на стіл і почав щось друкувати.
–А ти? – з набитим ротом запитала вона.
–Я не голодний. – похитав головою він.
–Точно? Може отруїти мене надумав?
–Ах ось як ти про улюбленого дядечка думаєш? –він звузив очі.
–А ти скуштуй.– вона простягнула ложку.– Ну ж бо, улюблений дядечку.
Дженніфер звузила очі, як він. Він притримав її за руку, в якій вона тримала ложку з гіркою рису і шматочком м'яса. І відправив її вміст собі в рот. Повільно пережовуючи, він заплющив очі, стогнучи від задоволення.
–Позер. – фиркнула вона, продовжуючи їсти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.