Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 88: Боротьба за сімʼю

 

Настав ранок.

Евсун прокинулася від того, що відчула легке тепло поруч. Вона заснула біля мами, міцно тримаючи її руку. Айше спала спокійно, але її обличчя здавалося блідішим, ніж учора.

Евсун ніжно поцілувала її в чоло.

— Мамо… я скоро повернуся, — пошепки сказала вона, ніби боячись розбудити.

Її серце стискалося від болю, але вона знала, що має бути сильною.

Вона вийшла з кімнати й попрямувала до своєї спальні.

⸻

У своїй кімнаті Евсун побачила Омера, який спокійно спав, згорнувшись клубочком під ковдрою. Вона повільно лягла поруч, обняла його й заплющила очі. Сльози знову наповнили її очі.

Як вона впорається з цим? Як зможе жити без матері?

Вона ще не була готова її втратити.

Минуло близько години.

Омер заворушився й розплющив очі. Побачивши Евсун, він широко усміхнувся.

— Мамочко, доброго ранку!

Евсун зібрала сили, щоб приховати біль, і усміхнулася йому у відповідь.

— Доброго ранку, Омерчику.

Хлопчик потер очі, потім подивився на неї серйозніше.

— Мам, мені приснилася бабуся.

Евсун напружилася.

— І що тобі наснилося? — спитала вона, намагаючись не показати страху.

— Вона… вона прощалася, — тихо сказав Омер.

Її серце зупинилося на мить.

— Омерчику, — вона ніжно взяла його за руку, намагаючись не видати свого хвилювання. — Це просто сон, таке буває. Не хвилюйся.

— Але він був дуже справжнім…

— Не думай про це, любий. А тепер ходімо, я тебе вмию, і ми поснідаємо.

⸻

Після сніданку до них знову прийшов Левент.

— Омере, любий мій! — він обійняв хлопчика, притискаючи його до себе.

Евсун відчула, що брат чимось стривожений. Вона зустрілася з ним поглядом, і Левент ледь помітно кивнув їй, даючи зрозуміти, що потрібно поговорити.

Вони відійшли трохи далі від столу.

— Евсун, — почав Левент, вагаючись.

— Що сталося?

Він важко зітхнув.

— Есма приїжджає.

Евсун напружилася.

— Що?! Навіщо?!

— Вона шукає онука.

Евсун різко перевела погляд на Омера.

— Я не віддам їй Омера, — сказала вона рішуче.

— Евсун, поки вона тут, вам краще виїхати з маєтку на деякий час.

— Левенте… а як же мама? Я не можу її залишити…

— Це ненадовго, обіцяю. Есма не залишиться тут надовго.

Евсун довго мовчала, думаючи.

Нарешті вона кивнула.

— Гаразд.

Вона підійшла до Омера, присіла перед ним і лагідно торкнулася його плеча.

— Омерчику, ми ненадовго поїдемо звідси, добре?

— А навіщо? — здивувався хлопчик.

Евсун усміхнулася, намагаючись зробити все так, щоб він не запідозрив нічого поганого.

— Нас втомили останні події. Ми з тобою трохи відпочинемо й скоро повернемося.

Омер на мить задумався, а потім усміхнувся й кивнув.

— Добре, мамо.

Евсун ніжно обійняла його, думаючи лише про одне: вона не дозволить нікому забрати його.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍