Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 89: Втеча від минулого

 

Евсун і Омер поїхали зі Стамбула. Вони вирушили в Алечату , місто, де народився Емір. Втомлені та спустошені емоційно, вони прагнули знайти мир і спокій на деякий час. Вони оселилися у будинку батьків Еміра, де все нагадувало про минуле, але й дарувало можливість відійти від суєти та болю.

Поки вони були в дорозі, у Стамбулі почалися непередбачувані події. У маєток приїхала Есма — друга жінка Дживана, рідна бабуся Омера. Вона була готова на все, щоб забрати онука, і її рішучість не знала меж.

Левент зустрічав її в коридорі.

— Тітко Есмо, вітаю, — сказав він, намагаючись бути ввічливим, хоча в його голосі була помітна напруга.

Есма, не відповівши на вітання, відразу перейшла до справи.

— Вітаю, Левенте. Думаю, ти знаєш, чому я приїхала, — сказала вона холодним голосом, дивлячись на нього. — Я приїхала за онуком. Віддай мені його, і я нічого не зроблю. Якщо ти думаєш, що зможеш перешкодити, то сильно помиляєшся.

Левент спробував зберегти спокій.

— Тітко Есмо, я б з радістю, але вашого онука тут немає, — сказав він, але його слова виглядали слабо й нерішуче.

— Як немає? — Есма виглядала явно роздратованою. — Ага, я здогадалася. Евсун забрала його, правда? І ти їй сказав, що я приїду. Ну що ж, я сама знайду онука, не сумнівайся. І перш ніж забрати його, я вб’ю ту Евсун.

Її слова були повні загрози, і Левент зрозумів, що ситуація стає небезпечною. Есма йшла геть, а Левент стояв на місці, серце б’ється швидше від хвилювання за Евсун і Омера.

— Евсун… — прошепотів він, намагаючись подзвонити їй. Та телефон був поза зоною. Левент нервово набрав номер ще раз, але нічого не змінилося.

Тепер він був упевнений, що потрібно діяти негайно. Він відразу дав наказ своїм людям знайти Евсун та Омер. Він не міг дозволити, щоб Есма їх знайшла першою. Есма була здатна на будь-які крайнощі.

⸻

Тим часом Евсун і Омер вже були далеко від Стамбула, у Алечаті . Будинок, в якому вони зупинилися, належав батькам Еміра. Це місце не було просто домом — це була частина їхнього спільного минулого. Евсун поглядала на стіни, на старі меблі, і навіть запах у повітрі нагадував їй про того, кого вона так сильно любила.

Омер, схоже, почував себе більш комфортно тут. Він уважно дивився на все, а іноді тихо запитував, чому цей будинок виглядає так, як виглядає. Евсун посміхалася, намагаючись приховати біль, але й сама відчувала певний спокій, перебуваючи тут. Вона намагалась не думати про те, що залишила позаду, хоча всередині відчувала, що загроза все ще висить над її головою.

Замість того щоб переживати про те, що відбувається в Стамбулі, вона концентрувалася на Омера. Вона не хотіла, щоб він відчував будь-які турботи, тому намагалася бути спокійною.

Однак, навіть у цьому спокої, Евсун не могла позбутися відчуття небезпеки, що насувалась. Есма не заспокоїться, поки не знайде Омера. І Евсун була готова захищати свого сина, як би не довелося їй це робити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍