Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як я можу спати, знаючи, що світ тримається на тому, щоб я не зламалась?
Він підійшов ближче. Не різко — повільно, обережно. Його пальці торкнулись моїх, і я відчула, як він сплетає наші руки разом. Простий жест, але він мав у собі всю міць довіри.
— Ти не зламаєшся, Ясемін. Бо ти — не одна.
Я дивилася на нього й не могла повірити, що цей чоловік, якого колись боялись усі студенти, зараз стоїть поруч і говорить зі мною так… ніжно.
— Ти досі тримаєш у собі щось, чого мені не кажеш, — прошепотіла я, вловлюючи його погляд. — Про мене. Про тебе. Про пророцтво.
— Я стримував правду, бо знав, що її буде важко прийняти. Але тепер, коли темрява на порозі, я вже не маю вибору.
Він відпустив мою руку, пройшов кілька кроків, і в його поставі знову з’явилась звична сила.
— Пророцтво говорить про “дочку світла і голосу”, яка народиться серед тіней, але виросте у світлі. Вона — ключ. Але тільки якщо об’єднається з тією частиною сили, яку багато хто вважає загрозою.
— Тобто… — я відчула, як все перевертається в моїй голові. — Темрява — не лише ворог?
— Вона — частина рівноваги. Але ті, хто нею керує, хочуть порушити цю рівновагу. Ключем до перемоги є не знищення темряви, а прийняття її як частини цілого. Лише ти здатна це зробити.
Ми мовчали кілька секунд.
— А ти… — я зробила крок ближче. — Чому ти поруч зі мною, Нолане?
— Бо я теж частина цієї рівноваги, — відповів він, не зводячи з мене очей. — Моє життя було присвячене контролю, силі, захисту. Але лише з тобою я навчився — не тільки боротися, а й вірити. Ти нагадала мені, що справжня сила — не в самотності. А в довірі.
Моє серце стукало так гучно, що здавалося, його чують усі стіни Академії.
Я ступила ближче. Наші пальці знову сплелись, тепер міцніше, ніж раніше. Його лоб торкнувся мого. Дихання змішалось.
— Ти не уявляєш, як сильно мені хочеться бути з тобою, — прошепотів він. — Але я знаю, що твоя доля — значно більша за мої бажання.
— А моя доля не може включати тебе?
Ми мовчали. У цій тиші було все: тривога, почуття, надія.
І раптом — гуркіт. Відлуння з північної брами. Темрява знову прийшла.
— Вони наступають, — прошепотіла я.
— І цього разу, — відповів він, — ми їх не пустимо.
Нолан відвернувся і кинувся до дверей, я слідом. Внизу вже збирались студенти, викладачі — новий бій був на порозі
Але тепер я йшла до нього не як дівчина, що шукає істину. Я йшла як спадкоємиця сили.
І поряд зі мною — був він.
Коли ми з Ноланом вийшли на головну площу Академії, повітря було густим від магії. У небі миготіли бар’єри, які стискались з кожною хвилиною. Їх підтримували викладачі, які стояли півколом перед головним входом — кожен із них зосереджений, виснажений, але незламний. На верхніх рівнях студентські гуртожитки палахкотіли світлом — хтось пакував речі, інші просто дивились у вікна, ніби шукаючи в небі відповідь.
Мої друзі вже чекали внизу. Аліса тримала в руках амулет, який світився м’яким бірюзовим світлом — її власне творіння. Арель підтримував Сієну, яка після бою не могла повноцінно стояти. Адріан говорив із одним з професорів — схоже, пропонував план оборони західного флангу.
— Ви зібрались? — запитав Нолан, і його голос, хоч і не підвищувався, звучав владно, як ніколи. — Сьогодні ми тримаємо оборону. Поки не буде закрито портал.
— І як саме ми це зробимо? — запитав Калеб, з’явившись із тіні. Його очі були спокійні, але я відчула, як у мені щось завмерло. Він вже не був таким, як раніше. Щось у ньому змінилось. Надто тихий. Надто спокійний.
Нолан мовчки подивився на нього. Лише короткий погляд — але в ньому був цілий вир емоцій, і щось дуже старе.
— Ясемін закриє портал, — нарешті сказав він. — Але нам потрібно виграти їй час. І виграти війну, поки не стало пізно.
Я підійшла до друзів і тихо пояснила свій план: я маю підійти до Серцевини Академії — до найглибшого залу, прихованого під всіма будівлями, — де початкова магія колись була запечатана. Саме звідти відкрився портал, і саме туди я повинна повернутись.
— Ми йдемо з тобою, — сказала Аліса твердо. — Без обговорень.
— Якщо ти ризикуєш — ми також, — підхопив Арель.
Я усміхнулась. Це було неймовірне відчуття — не бути самій.
— Ні, — втрутився Нолан. — Вона піде зі мною.
Я повернулась до нього здивовано. Він рідко говорив “я”. І майже ніколи — “зі мною”.
— Я не дозволю, щоб ти зникла в темряві одна, — додав він тихо, але чітко. — Ти зможеш закрити портал. А я триматиму все інше.
Ми рушили крізь напівзруйновані коридори Академії. По дорозі бачили викладачів, які керували студентами, підтримували бар’єри, гасили пожежі, лікували поранених. Один з них — професор Веґон, мовчазний і холодний завжди, — зупинився і поклав мені руку на плече.
— Якщо ти справді “та”, хто з пророцтва — не бійся. Це значить, що сила обрала тебе. А ми — підтримаємо.
Я кивнула і пішла далі.
Серцевина Академії — це був просторий зал зі стінами з чорного обсидіану, в центрі якого зависла напівпрозора сфера. Вона пульсувала — портал був відкритий. Темна магія сочилась крізь тріщини, наче отруйний дим.
Ясемін… Ти готова?
Я не знала, звідки в мені ця впевненість, але я відповіла: так. І ступила до Серцевини.
Поруч стояв Нолан. Він не говорив, не давав порад — просто був. І цього було досить.
— Готуйся, — сказав він. — Вони йдуть.
І в ту ж мить усе навколо здригнулось.
Почалася остання битва.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Арканум, Солен Ніра», після закриття браузера.