Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон стиснув Тінеріза ще міцніше, відчуваючи, як клинок жадає крові та віддачі. Він кинувся вперед, обравши відчайдушну тактику. Його удари стали швидшими, несподіванішими, кожен мах клинка пробивався крізь поле енергії, яким Алесар оточив себе. Їхні артефакти продовжували зіштовхуватися з такою силою, що земля навколо них тріскалася, а повітря стало важким від відлуння їхнього протистояння.

Раптом Райнар приєднався до битви, його Амулет Сутінок вибухнув темним світлом, створюючи навколо нього поле захисту і водночас підсилюючи силу Еріона. Вдвох вони почали наступ на Алесара, змушуючи його відступати.

— Це не закінчиться так легко! — вигукнув Алесар, вкладаючи всю силу свого артефакту в удар.

Вибух тіней і світла змішався в неймовірному потоці енергії, що заполонила поле бою. Еріон і Райнар об’єднали свої сили, створюючи бар’єр, який поглинав удари Алесара, і, піднявши свої артефакти, вони завдали йому потужного контрудару. Їхні артефакти з’єдналися в одному потоці світла й темряви, що, зрештою, прорвався крізь захист Алесара.

Алесар відступив на кілька кроків, кров виступила на його губах. Він важко дихав, але все ще тримався.

Після останнього обміну ударами здавалось, що перевага була на боці Еріона і Райнара, але Алесар раптом посміхнувся, знову піднявши руку з кільцем. Сила, яка в ньому заховувалася, виплеснулася з новою люттю. Тіні навколо них згусли, ніби сама темрява вирішила вступити в бій.

Алесар зробив різкий рух, і тіні вирвалися вперед, обплутуючи Райнара, здавлюючи його плечі і ноги. Райнар спробував звільнитися, але було надто пізно — гострий, мов лезо, обломок тіні пронизав його ліве плече, викликавши крик болю. Кров струменіла з рани, просочуючись крізь його одяг. Він упав на одне коліно, стискаючи поранене плече, а з очей проступила лють, змішана з відчуттям безсилля.

— Райнаре! — вигукнув Еріон, але йому не вдалось вчасно підбігти на допомогу.

Алесар скористався моментом і кинувся на Еріона. Його кільце випустило темні спалахи, які вдаряли навколо, роздираючи землю та засипаючи їх пилом і уламками каменю. Еріон намагався ухилятися, але один із спалахів ударив його в бік, і він відчув гострий біль, коли темрява пронизала його тіло. Кров стікала з рани, і він мало не впав, але зібрав усю свою волю, аби лишитись на ногах.

— Я бачу, як ти втрачаєш силу, — вигукнув Алесар, зловісно всміхаючись. — Твоя темрява не здатна зрівнятися з моєю.

Еріон, тримаючись за бік, зустрів його погляд. Він відчував, як Тінеріз знову наповнюється люттю, як клинок у його руках оживає, жадаючи крові та помсти.

— Ти ще не бачив усієї темряви, яку я можу пробудити, — прошепотів Еріон і підняв Тінеріз.

Вони зійшлися у ще одному жорстокому зіткненні. Леза артефактів виривали один з одного нові порції крові та гніву, повітря навколо них стало важким від металевого присмаку крові й спалаху енергії. Алесар раптом ударив Еріона ногою в груди, і той відлетів, впавши поруч із пораненим Райнаром.

— Ми маємо щось змінити… інакше він нас знищить, — прохрипів Райнар, стискаючи свою рану.

Еріон зустрів його погляд і кивнув, витираючи кров із губ. Він знав, що сили зникають, але також розумів, що втрачати їм більше нічого.

Еріон затримав подих, відчуваючи біль у боці, де кров все ще текла з глибокої рани. Він підніс Тінеріз до рани, дозволяючи клинку увібрати кров, яка просочувалася з його тіла. Як тільки лезо торкнулося шкіри, Тінеріз почав світитися глибоким, темним сяйвом, і здавалося, меч став важчим і сильнішим, як голодний звір, що наситився здобиччю.

Здавалось, Тінеріз ожив, резонуючи з люттю і болем Еріона, вимагаючи ще більшої жертви. Еріон стиснув його в руці з новою силою, обернувся до Алесара і ступив крок вперед.

Райнар, відчуваючи слабкість від рани, зробив спробу піднятися, але біль затуманив його зір, і він був змушений знову схопитися за плече. Він дивився на Еріона, сповнений бажання допомогти, але розумів, що в цьому стані буде лише тягарем. З гірким виразом на обличчі він прохрипів:

— Бий його… Еріоне… Я допоможу, коли зможу.

Еріон коротко кивнув, не відводячи погляду від Алесара. Вони стояли один навпроти одного, як два хижаки, готові до останньої сутички. Алесар примружився, бачачи, як Еріон, навіть поранений, зміг посилити свій артефакт.

— Ти думаєш, твій меч здатен мені протистояти? — з усмішкою вимовив Алесар, його очі блищали зловісним світлом. Кільце на його пальці знову запульсувало темною енергією, і навколо нього почали формуватися щільні тіні, немов живі істоти, готові знищити все на своєму шляху.

Еріон не відповів словами. Він зробив різкий крок уперед і, нахиливши Тінеріз для удару, кинувся на Алесара. Їхні леза зіткнулися з оглушливим брязкотом, і сила зіткнення розійшлася хвилею по землі, змушуючи камені навколо тріщати. Кожен удар, кожен рух були сповнені гніву та відчаю, ці двоє вкладали в бій не тільки свої сили, а й свої душі.

Алесар знову махнув рукою, і тіні обплутали руки Еріона, намагаючись вирвати Тінеріз з його хватки. Але Еріон, відчуваючи, як меч пульсує від злості та сили, лише ще сильніше стиснув його, опираючись натиску. Силою волі і люті він розірвав тіні, відкинув їх убік і кинувся з новою атакою.

Удар за ударом, вони знову і знову сходилися в жорстокій сутичці, кожен рух на межі сил.