Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон відчув, як зв’язок із Тінерізом зміцнюється, сплітаючись із його волею і болем. Він дозволив цій темній енергії заповнити кожну клітину свого тіла, а темна аура почала вирувати навколо нього, окутуючи його, наче чорний плащ. Його очі набули темно-червоного відтінку, відблискуючи ненаситною люттю. Це була сила, яка виривалася назовні, несучи з собою тіньову міць Тінеріза.

Алесар на мить зупинився, помітивши зміну в Еріоні, і його очі звузилися, сповнені обережності. Та вже за мить він рушив уперед, скеровуючи своє кільце, яке переливалося відблисками темної магії, на Еріона. Із кільця вирвався потік чорних сполохів, які перетворювалися на химерні образи, немов із самого мороку, і, завиваючи, кинулися на Еріона.

Та Еріон, об’єднаний із Тінерізом, відкинувся вбік і, намагаючись ухилитися від тіньових пазурів, зустрів атаку мечем, відбиваючи темні сплески й уламки магії. Від кожного удару Еріона, аура Тінеріза мерехтіла і поширювалася далі, покриваючи кам’яну поверхню навколо. Еріон завдав чергового удару, спрямовуючи силу в руку з мечем, і кожен його рух був заповнений нестримною рішучістю.

Удар за ударом, він прорубався крізь потоки темної магії Алесара, і ось уже наблизився настільки, що міг відчути його подих. Тінеріз, відчуваючи кровну жагу, немов підказував Еріону, куди вдарити, як обійти чергову захисну техніку ворога. Еріон зосередився на цілі, дозволяючи Тінерізу повести його.

— Це твій кінець! — вигукнув він, спрямувавши весь свій гнів і силу в один потужний удар.

Меч із шаленою швидкістю спрямувався до Алесара, розсікаючи чорний туман, що його оточував. Але Алесар зреагував миттєво: його кільце виблиснуло, і він зустрів удар Еріона, створивши потужний магічний бар’єр. Вибух магічної енергії змусив обох відступити назад, але Еріон не припиняв атаки.

З кожним новим рухом він відчував, як його власна свідомість стає невіддільною від темної сутності Тінеріза, і ця сила поглиблювала їхній зв’язок. Еріон і Тінеріз тепер були, як єдине ціле, одна рука, один розум, одне серце, що билося в унісон із битвою.

Еріон, відчуваючи, як його сили поступово зменшуються з кожним обміном ударами, тому він зібрав усю свою рішучість і темну міць Тінеріза, вирішуючи зробити один останній, смертельний удар. Він вдихнув глибше, концентруючись на кожній частинці сили, яка залишалася в ньому, і на тому зв’язку з Тінерізом, який тепер здавався нерозривним.

З темного меча потекла енергія, яка огорнула його тіло густою чорною аурою, а очі Еріона зблиснули багряним вогнем. Він відчув, як кожна крапля крові в ньому прагне цього удару, як Тінеріз закликав його до цього останнього виплеску сили.

З криком, що відлунював луною серед дерев і каміння, Еріон підняв Тінеріз над головою і спрямував удар усією потужністю, вкладаючи в нього весь свій залишок сили та темної аури меча. Лезо виблискувало темним сяйвом, поглинаючи світло навколо, і здавалося, сам час застиг у моменті, коли меч наближався до Алесара.

Удар був настільки сильним, що навколо них здійнявся справжній ураган. Потужна хвиля енергії розлетілася в усі боки, вириваючи дерева з корінням, які відлітали назад, залишаючи хаос навколо. Земля під ногами затряслася, тріщини почали розходитися, і навіть повітря навколо здавалося пронизане силою цього удару.

Алесар не встиг зреагувати — лезо Тінеріза, наповнене нестримною темною силою, розсікло його руку, і в ту мить, коли рука відокремилася від тіла, кільце зісковзнуло, відлетівши вбік. Алесар із болісним криком впав на землю, з усіх сил намагаючись зупинити кровотечу. Його обличчя спотворила гримаса болю й шоку, а погляд був сповнений безсилого гніву.

Еріон зупинився, важко дихаючи, відчуваючи, як хвиля адреналіну і сили починає спадати. Він утримував Тінеріз у руці, відчуваючи, як меч поволі поглинає залишки темної енергії навколо.

Еріон, важко дихаючи, впав на одне коліно, спершися на Тінеріз, щоб не втратити рівновагу. Біль, втома і відчуття спустошення пронизували його тіло, а руки ледь тримали меч, що продовжував мерехтіти тьмяним темним світлом. Алесар, зтиснувши рану на обрубку своєї руки, важко підняв голову і зі злістю поглянув на Еріона.

— Ти… ти не розумієш, — прохрипів він, в його голосі звучали лють і безсилля. — Ти і твій меч… у вас немає майбутнього. Реліквії потребують знищення, а не слабкого власника, який навіть не усвідомлює їхньої істинної сили.

Еріон відвів погляд від землі, глянувши просто в очі Алесару, і глухо промовив:

— Я розумію більше, ніж ти думаєш. Ти хотів зібрати артефакти, але не для захисту, а для влади. Це не шлях сили, це шлях самознищення.

Алесар засміявся, його сміх був більше схожий на злісне шипіння.

— Підкорити? Ти сам знаєш, що жоден із нас не контролює ці артефакти. Вони керують нами, навіть зараз. І ти, і я — лише іграшки в їхніх руках. Не роби вигляду, ніби ти краще розумієш.

Еріон стиснув Тінеріз.

— Можливо, я ще не знаю всього, але тепер я знаю одне: тебе я не залишу з цим. Ти забагато вже зробив, щоб дозволити тобі далі йти цим шляхом.

Алесар усміхнувся, навіть у пораненому стані в його погляді світилася злісна рішучість.

— Ти думаєш, це кінець? Поки артефакти існують, боротьба ніколи не завершиться. Ти можеш зупинити мене сьогодні, але завтра інші прийдуть за тобою. І кожен із них буде жорстокішим, безжальнішим, ніж я.