Читати книгу - "Вбити пересмішника"

також належав до того прошарку, який не знає, коли й чим обідатиме наступного разу, але він був природжений джентльмен. Підтримуючи міс Керолайн під лікоть, він підвів її до столу.

— А тепер заспокойтеся, мем,— сказав він.— Немає чого боятися вошок. Я зараз принесу вам холодної водички.

Хазяїн вошки не виявив ані тіні цікавості до того фурору, який спричинив. Він помацав голову, знайшов свою гостю і роздушив її двома пальцями.

Міс Керолайн спостерігала за цим процесом із зачудованим жахом. Коротулька Чак приніс води у паперовому стаканчику, й вона з вдячністю її випила. Нарешті до неї повернувся голос.

— Як тебе звати, дитинко? — лагідно спитала вона.

— Кого, мене? — заморгав хлопець.

Міс Керолайн кивнула.

— Барис Юел.

Міс Керолайн перевірила класний журнал.

— Тут є один Юел, але імені не зазначено... Будь ласка, скажи, як пишеться твоє ім’я.

— Звідки я знаю як. Вдома мене просто кличуть Барис.

— Гаразд, Барисе, думаю, краще відпустити тебе сьогодні з уроків. Тобі треба піти додому і помити голову.

Вона витягла з шухляди свого столу товстелезний том, погортала сторінки і щось прочитала.

— Гарний домашній засіб від... Барисе, я хочу, щоб ти пішов додому і помив голову дігтярним милом. А потому оброби всю голову гасом.

— Це ще для чого, місіс?

— Щоб позбутися цих... вошок. Розумієш, Барисе, інші діти можуть їх підхопити, а ти ж не хотів би того, правда?

Хлопець підвівся. Таких брудних, як він, я за все своє життя не бачила. Шия в нього була темно-сіра, руки в ципках, чорні нігті згризені аж до крові. Він зиркав на міс Керолайн з єдиного відносно відмитого місця на своєму обличчі — завбільшки з кулак. Раніше його ніхто не помітив, можливо, тому, що ми з міс Керолайн потішали весь клас цілий ранок.

— А ще, Барисе,— додала міс Керолайн,— будь ласка, помийся у ванні, перш ніж приходити завтра до школи.

Хлопець нахабно розреготався.

— Не думайте тільки, що це ви мене виганяєте звідси, місіс. Я сам збирався піти — своє на цей рік я вже відбув.

Міс Керолайн розгубилася.

— Що ти маєш на увазі?

Хлопець не відповів. Він лише презирливо чмихнув.

Відповів їй один з ветеранів першого класу:

— Він з Юелів, мем.

Тут я собі поцікавилася, чи це пояснення пройде так само невдало, як і моя спроба. Проте міс Керолайн ніби намагалася зрозуміти.

— Бачте, цих Юелів повна школа. Вони приходять у перший день занять, а потім зникають. Інспекторка з прогулів примушує їх з’явитися, погрожуючи викликати шерифа, але вже не намагається утримати їх на заняттях. Вона гадає, що виконала закон, бо внесла їхні імена до списку і загнала до школи у перший день. А ви потім відмічатимете їх цілий рік як відсутніх...

— А їхні батьки? — запитала міс Керолайн зі щирою турботою.

— Матері в них немає,— була відповідь,— а з батьком ніхто не хоче зв’язуватися.

Барису Юелу ця оповідь полестила, і він охоче повідав:

— Я вже третій рік прихожу до першого класу. Якщо пощастить цього року, то мене переведуть до другого...

Міс Керолайн сказала:

— Будь ласка, сідай на місце, Барисе,— і тільки вона це промовила, я миттю зрозуміла, що вона допустилася серйозної помилки. Поблажливість хлопця перетворилася на злобу.

— А от спробуйте-но мене примусити, місіс.

Тут підвівся Коротулька Чак Литл.

— Та хай йому грець, мем,— сказав він,— він підлий, справді підлий. З нього станеться вчинити колотнечу, а в нас тут є зовсім маленькі.

Сам Чак був мало не найнижчий у класі, та коли Барис Юел обернувся до нього, він швидко запхнув праву руку в кишеню і попередив:

— Стережися, Барисе. Бо ти в мене мигцем копита відкинеш. Чалапай собі до хати.

Схоже було, що Барис злякався хлопчини вдвічі меншого за себе, і міс Керолайн скористалася з його нерішучості:

— Іди додому, Барисе. В іншому разі я викличу директора. Мені доведеться так чи так написати доповідну.

Хлопчина, чмихнувши, поплентався до дверей.

Відійшовши на безпечну відстань, він озирнувся і крикнув:

— Доповідай і йди під три чорти! Буде якась шмарката хвойда-вчителька мені тут наказувати! Це не ти мене виганяєш, ясно? Затям собі, тітко,— не ти мене вигнала, я сам пішов!

Він постояв трохи, переконався, що вона розплакалася, і посунув зі школи.

Ми всі скупчилися біля її столу і наперебій заходилися втішати її, як могли. Він просто паскудний... так не чесно... нема чого таких і вчити... це не по-мейкомському, міс Керолайн, їй-богу... не переймайтеся, мем. Міс Керолайн, може, ви нам ще почитаєте? Ота історія з кицьками, що ви читали вранці, ну просто шик...

Міс Керолайн усміхнулася, витерла сльози, сказала «дякую, мої хороші», звеліла сісти по місцях, розгорнула книжку і спантеличила наш перший клас нескінченною історією про жабу, яка жила у передпокої.

Коли я проминала Садибу Редлі вчетверте того дня — двічі чвалом,— мій смуток міг би посперечатися з похмурістю цього дому. Якщо і решта навчального року проходитиме з такими переживаннями, як у перший день, воно, може, було б і непогано, але перспектива утримуватися від читання й письма цілі дев’ять місяців навіювала думки про втечу.

Ближче до вечора мої плани щодо мандрів були готові; коли ми з Джемі мчали наввипередки зустрічати Атикуса з роботи, я не дуже рвалася його обігнати. Ми мали звичку бігати назустріч Атикусу, щойно він виходив з-за рогу біля пошти. Атикус, схоже, забув, що був мною невдоволений за обідом, і засипав мене питаннями про школу. Я відповідала лаконічно, і він не наполягав.

Келпурнія, мабуть, відчула, що день мені випав нелегкий: вона дозволила мені спостерігати, як готує вечерю.

— Заплющ очі й розтули рота — отримаєш сюрприз,— наказала вона.

Нечасто робила вона хрусткі хлібці, завжди посилалася на брак часу, та коли ми обоє з братом були сьогодні у школі, день видався легким. Вона знала, що я пропадаю за хрусткими хлібцями.

— Скучила я за вами сьогодні,— сказала вона.— В хаті було так самотньо, що десь о другій довелося увімкнути радіо.

— Чого це? Та ми з Джемі ніколи не сидимо вдома, хіба що коли дощить.

— Знаю. Але я завжди можу вас покликати, і ви прибігаєте. Цікаво, скільки разів на день я вас кличу? Отже,— тут вона підвелася зі стільця,— я мала купу часу зробити повну пательню хрустких хлібців.